Блазня коронували, зате король залишився без корони

Липень16200416:00

Учора у П’ятничанській вежі неподалік від Львова відбулася урочиста церемонія коронування блазня його Величності короля Галичини-2004 Тараса Возняка Іронічного. Ця акція, попри усю свою іронічність, стала спробою розворушити місто, привернути увагу громадськості до традицій. Адже не варто забувати, що Львів споконвіків був королівським містом, тому помпезні церемонії нагородження у нього «в крові». Водночас церемонія коронування нагадувала колись популярний у Західній Європі карнавал, який чимало львівських митців й досі намагаються «прищепити» нашому місту, сподіваючись таким чином позбавити його від атмосфери провінційності. І, нарешті, коронація блазня стала спробою дещо відійти від сприйняття конкурсу «Галицький лицар» як суто академічної імпрези, надати йому дещо розважального характеру, нехай і з присмаком іронії. Отож, учора редактор журналу «Ї» Тарас Возняк, якого обрали королем на останньому врученні премій щорічного конкурсу «Галицький лицар», став першим монархом в історії цього конкурсу, у «штаті» якого працюватиме блазень. Цю роль у свиті короля виконуватиме львівський поет Назар Гончар.

Попередні королі, зокрема, ректор ЛНУ ім. Івана Франка Іван Вакарчук та віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович такої потреби не відчували. Тарасові Возняку блазень знадобився для особистого задоволення, а також для розваги його лицарства та підданих. Але найважливіше – зізнався Його Іронічна Величність – блазень зможе говорити правду, яку з огляду на посаду, королю говорити не пристало.

... Коли у післяобідню пору піддані Його Величності прибули до П’ятничанської вежі, на ній уже висіла королівська символіка, а біля входу стояли двоє непорушних вартових із сокирами. За хвилю вийшов Герольд (Олесь Пограничний) і проголосив: «Його Величність Наш король/ велить/ велять/ благоволять/ велично і заклично глаголити пароль:/ «до Їх до королівського до Двору/ свистати всіх нагору». Після цього розпочалося коронування блазня, і офіційне право «верзти-плести-молоти-базікати-варнякати-патякати-балакати-пашталакати...», засвідчене блазнівською червоно-чорною короною з тканини, оздоблену дзвіночками та Орденом галицького слоня, отримав Назар Гончар. Він тут же віддав Його Величності свою трудову книжку, а також представив підданим Його Іронічної Високості свого Кума — Івана Лучука, який відтепер виконуватиме обов’язки блазневого пресинг-секретаря та таємного агента, який, втім, не захотів офіційно представитися. Згідно з початковим сценарієм, таємним агентом повинен був стати Роман Садловський – колега Гончара та Лучука з літературного об’єднання «Лугосад», але він не зміг приїхати, тому його обов’язки взяла на себе одна з відомих львівських журналісток, яка прибула на імпрезу інкогніто.

Усе дійство відбувалося дуже помпезно, з дотриманням ритуалу, головні діючі особи були зодягнені у мантії та костюми. Втім, незважаючи на заздалегідь підготований сценарій, Назар Гончар вдало імпровізував, змушуючи сміятись, а то і реготати навіть вельми поважних гостей, серед яких були депутати та відомі громадські діячі. Під час учти, коли й сам король забув про свою Величність і скинув корону, блазень все ще продовжував веселити народ жартами, пропонував пограти в лови... До слова, бажання його Іронічної Величності бути поближче до своїх підданих, зіграло з ним поганий жарт. Через деякий час після того, як Тарас Возняк залишив на столі корону і, перекинувши мантію через плече, пішов до підданих, королівський символ щез зі столу. Усі пошуки виявилися марними. Втім, Його Величність не вельми засмутився через цю втрату, і прикрасив свою голову віночком із польових квітів, який сплела одна з «фавориток» короля. ЗІКу вдалося з’ясувати, у кого зараз знаходиться корона. Ця особа пообіцяла влаштувати через тиждень аукціон, або попросити викуп за цей символ королівської влади.

Назар Гончар, поет:

«Досі за сумісництвом обов’язки блазня виконував сам король, тепер цю роль доручили мені. Я не проти, але все ж це морока, адже тепер мене час від часу будуть «висмикувати» на різні імпрези, а мені й з особистими планами важко впоратись. Не знаю, чи Його Величність довго шукав блазня, мабуть, я довше шукав короля. Віддавна мав готовність до такої ролі, навіть пропонував свою кандидатуру різним достойникам, зокрема, міському голові Василеві Куйбіді.

Зараз сподіваюся, що матиму не стільки обов’язків, як ласки, подарунків... Що стосується заробітної платні, то мабуть, мені платитимуть відсотками королівської слави».

Тарас Возняк, редактор журналу «Ї»:

«Я став королем Галичини півроку тому, але блазня знайшов лише тепер. 15 липня – середина літа, майже всі відпочивають, тому я подумав, що ті, хто залишився і бере участь у розбудові Галичини, достойні того, щоб потішити їх такою імпрезою, почастувати учтою.

Коли подумував про посаду блазня, мав кілька потенційних кандидатур. Але поміркував, що основний обов’язок блазня — вільно говорити правду. Власне, основним мотивом, який спонукав мене запровадити цю посаду — бажання почути вільне слово. А Назар Гончар є тією особою, котра може говорити правду і достойна бути блазнем Його Величності.

Наступними призначеннями будуть: обрання дами двору, канцлера... Також восени плануємо організувати королівські лови».

Іван Лучук, письменник:

«Традиція коронування блазня — одна з найдавніших, так само як, приміром, карнавали. Ця імпреза цікава ще й з тієї причини, що відбувається в історичному місці – державному заповіднику «П’ятничанська вежа», на природі, за добре продуманим сценарієм...Такий захід може бути цікавим для багатьох людей, тим більше, що напередодні коронації була реклама у пресі і кожен бажаючий міг приїхати сюди, подивитися, відпочити»...

Анатолій Романюк, співголова конкурсу «Галицький лицар»:

«Хочу наголосити, що «Галицький лицар» традиційно є сезонною подією і ми прикладаємо багато зусиль для того, щоб вона відбувалася постійно. Сприйняття цього конкурсу громадськістю не можна звужувати до церемонії нагородження. Тому акція у П’ятничанській вежі є спробою колективу, який працював над минулорічним конкурсом, обговорити зроблене, визначити що і як робити наступного року. Поза тим не варто трактувати коронацію блазня Його Величності Тараса Возняка Іронічного як захід для вузького кола людей, так само як не варто вважати її вагомою культурно-мистецькою подією. Це була проба. Якщо дійдемо висновку, що вона вдалася, то й надалі продовжуватимемо робити такі акції за участю «Галицьких лицарів».

Роздрукувати