РЕЗУЛЬТАТ МАЄ ТОЙ, ХТО МАЙСТЕРНІШЕ МАНІПУЛЮЄ СВІДОМІСТЮ МАС,

Жовтень08200717:53

Політичний уклад, при якому ми нині живемо, називається корпоративний капіталізм. Тобто, нашою державою керують олігархічні групи, або клани. Такий порядок сформувався у нас іще в період першого президентського строку Леоніда Кучми. Віктор Ющенко, ставши Президентом, навіть спроби не зробив зламати цю систему – навпаки, включився в неї і сформував свій власний клан, замінивши ним колишній владний, утворений Леонідом Даниловичем. Причому новий клан не відторгнув старого, а частково асимілював його у собі.

Інша частина кучмівської команди успішно влилася переважно в донецький клан і частково – в корпорацію, що одержала назву БЮТ. І тепер всі кризи в Україні виникають від того, що клани змагаються між собою. Бо, на жаль, вони змагаються не на ідеологічному полі, а на полі боротьби за власні меркантильні інтереси. Провідні олігархи розрощують свої політичні надбудови до мегарозмірів, створюючи таким чином видимість пріоритетів для держави. І населення України навіть не підозрює, що має справу з глобальною політичною спекуляцією.

Україна остаточно сформувалась як неправова держава

Президент Ющенко, щоб розпустити Верховну Раду, видав чотири цільові укази. Отже, принаймні три з них не відповідали Конституції та чинному законодавству України. З другого боку, парламентська коаліція зробила спробу підсилити себе до межі конституційної більшості з допомогою неправових методів та корупційних схем. Крім того, під час кризи виявилося, що Конституційний суд паралізований, судова система працює не як судочинна, а як система обслуговування провідних владних груп, силові інституції теж розділені між провідними владними таборами і працюють не на державу, а на інтереси владних олігархічних кланів.

Громадянин України практично не має до кого звернутися в разі потреби відстояти свої законні громадянські права і права людини. Останнім часом в Україні також відбулося обмеження виборчих прав громадян через запровадження урізаної виборчої пропорційної системи, повну заборону відкріпних талонів, невнесення у списки виборців, які мали голосувати вперше, повернулися з-за кордону чи просто переїхали з вулиці на вулицю. Відтак, сьогодні перед законом у нашій країні не всі рівні: у кого більше грошей, у того більше й прав, а особи, наділені владою, взагалі недоторканні.

У критичній ситуації Президент не став на бік закону. Він, розпустивши Верховну Раду, переклав відповідальність окремих осіб на все суспільство, хоча за правовий безлад у стінах українського парламенту мали б відповідати лідери парламентських фракцій, адже це ж вони особисто затверджують списки майбутніх своїх депутатів і, відповідно, мають нести персональну відповідальність за дії кожного з них.

Україна втратила весь 2007 рік

Будь-який суспільний механізм нормально розвивається лише в умовах стабільності. Дострокове припинення повноважень Верховної Ради спочатку спричинило парламентську кризу, яка дуже швидко – через гостре протистояння конфліктуючих сторін – переросла в загальнополітичну. Законодавчий процес припинився практично на початку року і зможе відновитися (якщо зможе!) лише наприкінці. Сотні необхідних для розвитку держави законів не прийняті.

Бізнес і комерція перейшли в режим інфляційного очікування. Різко зросли ціни. Вони зростатимуть і надалі, оскільки Росія не упустить нагоди заробити на українській нестабільності, підвищивши ціни на енергоносії. Перспективні соціальні програми «спалені». Приріст ВВП до кінця року навряд чи втримається на сьогоднішньому рівні.

Ющенко так і не зміг стати Президентом всієї України

На початку своєї каденції Віктор Ющенко не раз заявляв, що має намір бути Президентом всієї України, а не лише якоїсь її частини. Далі декларацій справа не пішла. Стосунки з політичними силами, які представляють східні та південні території України, Президент вибудовував так, що з часом вони лише погіршувалися і в середині 2007 року загострилися до ворожих.

У період перед виборами Президент відверто включився в агітаційну кампанію на користь однієї конкретної політичної сили – «Нашої України». До того ж, ця кампанія була побудована на принципах різкого протистояння: дії опонентів розцінювалися як антидержавні, шкідливі українському суспільству. (Опоненти відповідали тим же). У підсумку схід України за період президентства Ющенка не став більш українським, а Крим взагалі ще дужче віддалився в напрямку Росії.

Американські політ технологи зробили з Юлі майже ангела

Результат має той, хто майстерніше маніпулює свідомістю мас – це, мабуть, найліпше зрозуміли у БЮТі. Через те найняли авторитетних американських політтехнологів, які з Юлі зробили майже ангела. При цьому вона сказала народові практично все, що народ хотів перед виборами чути. Цих дві складових – ідеальний образ лідера і цинічний, безкрайній популізм із його вуст – і є, виявляється, тими чинниками, які в нашому дивовижному суспільстві визначають політичний успіх.

Правильну форму подачі лідера знайшли також народники. Хоча, треба зауважити, їхній бренд був дещо наївний, тому дав лише задовільний результат.

«Наша Україна» пішла правильним організаційним шляхом (підсилилася за рахунок Луценкової «Народної самооборони»), правда не зовсім правильно побудувала передвиборчу агітаційну кампанію. Електорат зрозумів, що скасування депутатської недоторканності – це зовсім не та проблема, від якої залежить майбутнє нашої держави. Якби не пряма й безпосередня участь у рекламній кампанії партії глави держави, «НУ» її з тріском програла б. Це, до речі, серйозне попередження для НСНУ: без Президента вона не має ані найменшої самостійної політичної ваги.

Верховній Раді потрібна центристська об’єднуюча сила

Верховна Рада п’ятого скликання внаслідок виборів 2006 року склалася з двох не просто опонуючих, а відверто ворожих таборів. Посередині між ними мала би стояти СПУ. Проте соціалісти були непридатні до об’єднуючих функцій. Тому їх спочатку намагалася використати одна сторона, а пізніше зуміла використати друга. Внаслідок чого ворожість у ВР дійшла до крайньої межі і згодом відсутність об’єднуючого начала призвела до парламентської, а тоді й до загальнодержавної кризи.

«Парламенту потрібен Литвин!» – заявила Народна партія, пішла з цим гаслом на вибори і перемогла. З чого випливає висновок: парламент, який складається з ворогуючих протилежностей, практично недієздатний без хоча б однієї амортизуючої і цементуючої центристської сили, лояльно настроєної як до одного, так і до другого табору.

Спектр партій поступово зменшується і впорядковується

Українське суспільство сприймає лише два типи партій: структури, створені для обслуговування авторитетних лідерів, та ідеологічні структури. Спектр політичних переконань населення нашої держави максимально широкий – від крайніх правих до крайніх комуністичних, що заперечують саму державність України. Тому оптимальна кількість політичних партій для України (аби відобразити в найвищому представницькому органі держави переконання всіх найбільших груп) бачиться у межах семи-десяти.

Процес злиття і укрупнення політичних структур уже іде повним ходом. Він має як плюси, так і мінуси. Позитивом є те, що реально діючих партій із кожними виборами стає все менше, тому виборцеві легше розбиратися з ними. Негатив у тому, що потужні партії завдяки великим фінансам кланово-олігархічні надбудови, створені винятково «під лідера», намагаються поглинати не тільки дрібні й малокорисні структури, а й ідеологічні партії (як-от Українська народна).

Непроходження до Верховної Ради СПУ – явище іншого плану, не пов’язане з руйнівним впливом макроструктур. Хоча, на наш погляд, цей факт потрібно сприймати як прикрий виняток політичного процесу, несподіване відхилення від норми, бо в Україні, безумовно, є значно більше трьох відсотків населення з соціалістичними переконаннями, і вони мають повне право бути представленими у Верховній Раді.

Відтак пропаганда, що велась у передвиборчий період на користь винятково мегаблоків, була загалом для держави шкідливою, хоча широкі маси населення України цього поки що не зрозуміли. Подібна пропаганда, очевидно, вестиметься й надалі – йдемо ж до президентських виборів, у яких провідні українські клани будуть кровно зацікавлені.

В українську політику частково повертаються моральні категорії

Олександр Мороз, прийнявши влітку 2006 року рішення про вихід із помаранчевої коаліції і приєднання до Партії регіонів-КПУ, можливо, зробив те, що згодом сталося б саме собою. Оскільки суперечності між блоками «НУ» і БЮТ на той час не могли бути вирішені. Все ж елемент аморальності у його вчинкові був, тому що був елемент зради. І це відвернуло від соціалістів половину їхнього електорату. Як результат – поразка на виборах 2007-го.

Характерно, що така ж доля спіткала і ще десяток дрібних політутворень, яких називають «технологічними проектами». Їх роль – дезорієнтувати і в кінцевому підсумку обманути недосвідченого в політичних справах виборця, змусити його «спалити» свій голос. Кожен подібний «проект» стовідсотково аморальний. І практично на жоден українські виборці не повелися.

Випадок із Морозом тепер унеможливлює будь-яке значне «кидалово» в стінах Верховної Ради. А технологічні проекти надалі в Україні безперспективні на будь-яких виборах. Хоча політичні спекулянти зразка Наталії Вітренко як були в українському політикумі, так, очевидно, й залишаться.

Захід поставив на Тимошенко

Величезні фінансові ресурси, задіяні перед виборами Блоком Юлії Тимошенко, дають підстави стверджувати, що провідні світові політичні гравці поставили саме на Тимошенко як на наступного Президента України. І реальним переможцем виборів, незважаючи на другий відсотковий результат, треба вважати саме її. Під дією тих же чинників переміг на президентських виборах 2004 року і Віктор Ющенко.

Отже, в Україні домінуючою невідворотно стає та сила, яку стимулює і підтримує Захід. Якби ж це була ознака нашої інтеграції в Європу... Але, на жаль, це ознака нашої залежності від надпотужних західних політичних кіл.

Олег Потурай, керівник Волинського центру політичних досліджень, спеціально для ЗІКу

Фото: www.pravda.com.ua

• 16:1310.10.07 Студент
• • Глибинна аналітика. Дякую! Це багато що пояснює. Нам справді потрібні ідеологічні партії. Їхній час неминуче прийде. Мені так здається, що наступні парламентські вибори будуть вже зовсім не такими