20Білоруським письменникам у Львові комфортно, - поет Андрей Хадановіч
Квітень15200818:05
Учорашня літературна вечірка у Львові учасників фестивалю «Білоруська весна 2008», зібрала у невеличкому прокуреному приміщенні кафе «Кабінет» удвічі більше, аніж крісел у залі, шанувальників сучасної альтернативної до офіціозу білоруської літератури, - про це сьогодні, 15 квітня повідомив кореспондент ЗІКу.Однак тіснява, задуха та задимленість не спричинили дискомфорту гостям із Білорусі, які репрезентували свої нові видання та роздавали автографи. Щоправда, контрабандної літератури до Львова після київських фестивальних акції потрапило обмаль. Але літератори обіцяли згодом достачити спраглим білоруського оригінального слова іще книжок.
«Білоруським письменникам у Львові комфортно, їм природно серед цієї європейської архітектури, серед цього органічно національного мовного середовища. Ми ідеальні читачі одного й того ж, але ще добре не ознайомлені особисто із львів’янами. А «Білоруська весна» дала нам цю нагоду спілкування. Хоч я особисто досить часто приїжджаю до Львова, зокрема на літературні фестивалі, які організовує Остап Сливинський у рамках Форуму видавців», – сказав учора поет Андрэй Хадановіч.
На львівській літературній вечірці в рамках «Білоруської весни» не було таких перформенсів, як на київській. Натомість не бракувало авторської репрезентації добротних поетичних та прозових творів, які, як відчувалося, мають усі шанси згодом стати класикою білоруської літератури початку XXI століття. Навіть те, що до Львова не приїхав найвідоміший із анонсованих письменників сучасної Білорусі Уладзімір Арловў, не применшило значення свята. Зрештою, у виступах багатьох Арловў був настільки присутній, що він міг лишатися спокійним – колеги солідарно відпрацювали його бренд, хоч кожен із літераторів насамперед афішував своє ім’я. І тільки Сяргей Прылуцкі репрезентував ще й своє «дебільне альтер его» Сірошку Пістончика, переконуючи присутніх, що в кожному нормальному письменнику живе маленький дебільчик. Від імені останнього рекламувалися книги ”Дзевяностыя forever” та писану сленгом і суржиком у співавторстві із Уласиком Смаркачом «Ёпыты».
42-річна мати трьох дітей Наталка Бабіна розповідала про свою збірку оповідань Крыві не павідна быць відна” та роман”Рыбін Горад”, а також книжкову серію, що її видає незалежна газета “Наша Ніва”, де властиво й з’явилися усі репрезентовані книжки. Також Наталка Бабіна, яка походить із Берестейщини – питомо української землі, де ще й досі населення розмовляє рідною мовою, дала гідну відсіч на провокаційні закиди буцімто «білоруських націоналістів», які якимось дивом прийшли на літературний вечір. Гірким докором Україні прозвучали її слова, що держава матірної культури цурається допомагати тим землям, які з політичних мотивів були від неї відторгнені: «Це не робить честі Україні», – з болем зауважила етнічна українка, яка до свого усвідомленого білоруства прийшла, власне, через гостре усвідомлення української ідентичності.
Севярын Квяткоўскі, який у Львові 1996 року у клубі «Вавілон» влаштував концерт білоруських рок-гуртів із «Мертвим півнем» та «Плачем Єремії», вже мав що вмістити із львівських вражень до книжки ”Фрашкі да пляшкі”. Слухачі за кожним реченням історії про міліціянтів у кафе готелю «Львів» вибухали реготом та схвальними оплесками. Також чимало оплесків зібрала й Марыя Мартысевич за свої оригінальні поетичні зальоти», що породжують тексти для дорослих та дітей, а також за переклади рок-балад Віктора Неборака, який разом із білоруською гостею читав експромтом дитячі вірші. Залишений на десерт Андрэй Хадановіч знайомив із верлібрами, написаними у Берліні, що склали його нову книжку ”Бэрлібры”, та оповідав фрашки із власного львівського досвіду, який спричинився до того, що його Андрэй Хадановіч та Уладзімір Арловў зазнайомилися особисто.
Модератор учорашньої літературної вечірки львівська поетка Галина Крук так прокоментувала для ЗІКу її важливість: «Білоруська й українські сучасні літератури справді близькі й подібні. Для багатьох білоруських авторів Україна є можливістю запрезентувати себе перед значно ширшою аудиторією. За літературною біографією Андрэя Хадановіча видно, як важливо здобути популярність у близькому зарубіжжі, щоб узяти курс на дальнє. Україна з цього огляду є країною, у якій можна поширювати твори не розраховуючи на переклад, бо тексти розуміють через близькість мов. Для нас спостерігати за білоруською літературою також цікаво. Кожна національна література розвивається за своїми внутрішніми і зовнішніми можливостями. Ситуація, яка є у Білорусі, нами не прожита, але може бути прожита, якщо ми читатимемо білоруську літературу. Досвід близької літератури ще цікавий тим, що можна спостерігати, як заповнюються жанрові й тематичні ніші. Навіть на прикладі львівської репрезентації (у Києві було значно більше авторів) було видно, що білоруська література молода. Тобто вона твориться ініціативними людьми віком 40 років і молодшими. Ця література дуже зухвала у своєму творенні і це добре, бо вона шукає своїх шліхів і знаходить їх, відкриваючи цікавий потенціал. Я вважаю, що такі фестивалі, як «Білоруська весна», з одного боку, відкривають читачеві нову літературу, дають можливість поспілкуватися з нею, а з іншого – відкривають свою власну літературу шляхом її порівняння із сусідньою. Така акції дають дуже плідний ефект», – сказала Галина Крук.
Довідка ЗІКу.
Фестиваль «Білоруська весна» відбувається в Україні вдруге. Логотипом фестивалю став підводний човен кольорів національного прапора Білорусі – білий, червоний та білий. Цей образ запозичено з пісні гурту NRM, легенд білоруського року. Організатори надають йому символічного значення, адже “Білоруська весна 2008? – це занурення у непізнанні глибини білоруської культури, яка прихована пiд товстим шаром клiше та стереотипiв.
Організатор фестивалю – Ініціатива Солідарність, група українських білорусів та небайдужих до Білорусі українців, які починаючи з 2005 року влаштовують громадські та культурні акції, спрямовані на розвиток українсько-білоруських зв’язків та сприяння демократичним перетворенням у Білорусі.
Роздрукувати
Коментарі
Топ-5
- 17.03.2010Нового учасника на «Євробачення» оберуть цієї суботи
- 19.03.2010Журі обрало 20 фіналістів «Євробачення». Серед них – Лазарович, Козловський, Валевська
- 19.03.2010Команда Садового приховує від громадськості інформацію про Цитадель
- 18.03.2010Лазарович за «Євробачення» вимагатиме компенсацію у 100 тис. доларів
- 19.03.2010У Львові електромагнітним сканером пришвидшують археологічні дослідження
zmolo.com
Дарэчы - фільм будзе дэманстравацца 2 траўня ў 18-30 у Львове, у мастацкім цэнтры на Валавой, аб гэтым сёньня прачытаў у інтэрнеце. Магчыма "цікавым" варта наведаць гэтую падзею.
На думку пераважнае большасьці беларусаў, падобнымі заявамі Бабіна робіць сябе піяр на Ўкраіне не думаючы аб далейшым. Ва ўсялякім разе ў Менску яна апраўдоўвалася, што ня спадзявалася пабачыць на акцыі сьвядомых беларусаў! Нонсес? Магчыма, але ж камусьці яўна спадабалася цалаваньня д-пы.
Да Шухевіча адносіны ня вельмі добрыя, улічвая "подвігі" украінцаў у Беларусі. Асабліва, калі атрад Шухевіча ахоўваў масты праз Нёман. Тады немцы выкарыстоўвалі ўкраінцаў дзеля карніцкіх акцый у Беларусі (Дарэчы, Хатынь, нацыяналістычную р-каталіцкую вёску спалілі не немцы, а ўкраінцы). Як, дарэчы, і Дальву... Беларускія нацыяналісты патрабавалі ад Шухевіча і АЎН(б) вываду ўкраінцаў з Беларусі, але так і не дамагліся... Таму і адносіны да гэтай галіны АЎН адпаведныя.
НН друкавала і друкуе працы а. Сяржука і ягонага суаўтара Сяргея Ярша. Раю пачытаць НН. Пытаньня непаразуменьня вынікае выключна з Бабінай. Яна ня ёсьць этнографам, гісторыкам альбо мовазнаўцам у праблеме аб якой ідзе спрэчка. Раю пачытаць па ёй прафэсара Загарульскага і ўсё зробіцца зразумелым. Дзеля прыклада: беларуская і ўкраінская мовы адрозьніваюцца на 15-20% (дзеля параўнаньня: беларуская і расейская на 63%; прыкладна так і ўкраінская з расейскай) Таму моўна-культурніцкія асіміляцыйныя працэсы адбываюцца вельмі хутка. Гэта, паводле д.г.н. Натальлі Якавенка, асноўная падстава адсутнасьці моцнай украінскай дыяспары ў Беларусі і беларускай ва Ўкраіне. Людзі асімілююцца ў 2-3 пакаленьні.
Яшчэ адно. Правакацыйныя заявы Бабінай, гэта выключна погляд з боку, зьяўляюцца ў той час, калі налагоджываецца нейкая плённая супраца паміж украінцамі і беларусамі. І пагадзіцеся, мадэрновая літаратура ў гэтым ня саме галоўнае. Галоўнае супрацьстаяць расейскаму мядзьведзю! Авось падобныя выказваньня нейкіх "забраных землях" ёсьць "хахлізм". Вам не спадабалася? нам выказваньня Бабінай і журналіста таксама
Беларускія нацыяналісты апазіцыйны да Лукашэнка. У Львове дзейнічае белаурская праваслаўная парахфія сьв. Кірылы Тураўскага. На ўсіх выбарах беларусы падтрымлівалі ВО "Свобода". У іх добрыя стасункі.
Апазіцыйны фільм - "Беларускі рэзыстанс" зьняты па кнізе а. Сяржука Горбіка (выдадзеанй, дарэчы, у ЛЬвове).
На Берасьцейшчыне дзейнічала (і дзейнічае) некалькі ўкраінскіх школак альбо клясаў, ёсьць украінісьціка ў Берасьцейскам унівэрсітэце. Лявоніха невядома і на Міншчыне ды Гарадзеншчыне. Рэгіён памежжа цяжка вызначыць нацыянальна. Тое, што піша Бабана - брэд і правакацыя! Гэтатое ж самае, што казаць гуцулы (лемкі, бойкі і г.д.) не ўкраінцы ў параўнаньні з Кіеўскім рэгіёнам у сувязі з неўжываньням шаравараў...
"Наталка Бабіна в есеї «Моя Берестейщина» пише: "На всіх просторах Білорусі, де корінне населення говорить українською мовою, немає жодної української школи, жодного українського класу. У Білорусі вважається, що українців на Берестейщині немає. Але народні білоруські танці абсолютно не відомі на Поліссі. Наприклад, танець лявониха, популярний у Білорусі так само, як гопак в Україні, — а поліщуки не мають про нього уявлення. Білоруси мають свій фольклор, свої пісні, але поліщуки не знають про них. Й напроти були випадки, коли після війни, за співання місцевих українських пісень відправляли до Сибіру."
Гэтыя словы цалкам адпавядаюць словам Канфуцыя "Войны пачынаюцца ад неасьцярожка кінутага слова".
Гэтым "буцімто" беларускім нацыяналістам і зьяўляўся запрошаны Кіеўскімі арганізатарамі а. Сяржук. Падобныя словы абразлівы, вы не так ня лічыце? Па маім дадзеным, А. Дземчанка прасіў у а. Сяржука прабачэньня за "нягідныя" паводзіны журналістаў ЗІКа. Можа гэта варта зрабіць і журналісту? Адначасна прыбраўшы з інфармацыі абразлівы абзац? Гэта асабліва карысна, калі ўзгадаць аб Пакутным тыдні ды надыходзячай Пасхе.