15Радзієвського з’їв Колєсніков, а Писарчука залишили на десерт
Червень05200810:16
13 травня Юрій Кріль написав заяву про звільнення з посади прес-секретаря Львівського обласного відділення Партії регіонів. Каже – за власним бажанням. Можливо, зовсім скоро він залишить і лави цієї політичної сили, бо певен, що керівництво ПР давно махнуло рукою на західні регіони і на рядових партійців. Отож, залаштунки Партії регіонів – про це Юрій Кріль розповів у відвертому інтерв’ю ЗІКу.
– Чому Радзієвського «пішли» з посади секретаря Львівського обласного відділення Партії регіонів? Чи правда, що у нього не склалися стосунки із Колєсніковим?
– Найкраще на це питання відповів би сам Олексій Васильович Радзієвський. Насамперед його не «пішли», він пішов сам і дверима при цьому не гримав. Та ситуація, що триває останні роки у центральному офісі Регіонів у Києві, не задовольняє на місцях нікого. Це думка не тільки львівської організації, а й тих же луганчан. На останньому з’їзді, до речі, вони висловили своє обурення щодо тактики і роботи центрального офісу, керівництво якого замкнулося всередині і нічим не допомагає місцевим організаціям – ні фінансово, ні у кар’єрному плані. Нічим. Здійснюють лише контрольні, організаційні функції, зокрема, дуже метушаться, коли треба підготувати делегацію на з’їзд в Сіверськодонецьку або в Києві. А практичної підтримки – ні львівській, ні луганській, ні кримській організаціям ніхто не надає. І, ясна річ, це викликало у Радзієвського несприйняття. Особливо ситуація загострилася напередодні дострокових виборів до ВРУ торік, коли штаб несподівано для багатьох очолив Борис Колєсніков, і наскільки я знаю, у нього справді не скликалися стосунки з Радзієвським – службові, фахові, вони дивилися на виборчу кампанію по-різному.
А як могло бути по-іншому, коли понад сто перших прізвищ у партійному списку на позачергові вибори – це були вихідці з Донецької області. Я розумію, у них найчисленніша партійна організація, але не можна наповнювати список одним регіоном. На одній із нарад я казав, спиніться, це партія національна чи одного-двох регіонів – Донецька чи Луганська. Отож, мають бути квоти, але не такі, коли Західну Україну практично позбавили народних депутатів від ПР! Не тільки Радзієвського відсунули, а й всіх представників ПР з Західної України. Отаке ставлення. А це були активні депутати, у попередньому скликанні ми їх бачили і чули.
От приїжджає з Києва партійна комісія, ми їздимо по всіх організаціях, як у прекрасні радянські часи. А що перевіряти? Вони переконалися, що організація існує, але існує недостатньо ефективно. А як вона може працювати, коли нема ні адмінресурсу, ні фінансів.
Під час розборів польотів представникам центрального офісу Лавриновичу і Рибаку люди казали, добре, ви нас не фінансуєте, але ви ж були у Кабміні, чому не дали по урядовій вертикалі людям роботу, щоб ті могли би себе реалізувати, а повірте, у партії достатньо амбітних і фахових людей. А відповідь така, мовляв, посади треба було узгоджувати з губернатором, а він помаранчевий. Ну, що ви смішите людей. Хто там узгоджував з губернатором на Львівщині які посади… Але це інша тема.
Тому у нормальної людини закрадається сумнів: а може я їм не угодний? Отож, Олексій Васильович, все зваживши, очевидно, і прийняв рішення – іти у відставку і дати дорогу нинішньому секретареві Писарчуку.
– Ви пішли з посади прес-секретаря Партії регіонів у Львові за компанію із Радзієвським чи його наступник нардеп Писарчук вам «поміг»?
– Щойно Писарчука обрали головою ЛОВ ПР, я написав заяву (13 травня) про звільнення за власним бажанням. Це моральний крок, бо я вважаю, що коли приходить новий керівник, склад попередньої команди пише заяви. Новий керівник тобі дякує і, або пропонує ділянку роботи, або каже, що «у мене своя команда і йди собі на чотири сторони». Писарчук запропонував мені роботу, але, я думаю, це було несерйозно, суто символічно. Він сказав: оскільки добрі журналісти потрібні «Україні і час», іди на посаду журналіста. На що я відповів, що своєю роботою у пресі впродовж багатьох років заслужив на інше ставлення. Він сказав: приходь, будемо говорити. Проте я ні на кого образ не тримаю. У нього є своя команда. Хай працюють, хай покажуть, що спроможні краще організували партійну роботу. Хоча…
– З яких мотивів ви прийняли пропозицію стати речником партії, до якої на Львівщині приклеїли ярлик «бандитська», «антиукраїнська»? Вам не було дискомфортно на посаді?
– Рішення стати прес-секретарем ЛОВ ПР було спонтанним. Я мав проект щодо створення консалтингової агенції і випадково у жовтні 2003 року зустрів на вулиці Радзієвського, якого багато років знаю ще з часів, коли він був мером Дрогобича, а я очолював прес-службу Львівської ОДА. Ми розговорилися. Він запропонував – я погодився. Хоча в кар’єрному плані це мені нічого не давало, бо я пройшов добру школу в ЛОДА. Чи було дискомфортно? Політичної апатії чи фахової не було. Щоправда, найстрашніші 2004-2005 роки, коли ми були чужими серед своїх, бо намагалися донести іншу точку зору, забути важко.
Звичайно, образливо, коли бандитами називають людей, які не мають жодного стосунку ні до бандитів, ні до великих грошей. Я розумію, що це все пропаганда. Разом з тим, ми усвідомлювали, що на своїй кар’єрі у цьому регіоні поставили хрест. З іншого боку, ідея регіоналізму була завжди привабливою на Галичині, згадаймо того ж В’ячеслава Максимовича, який створив Галицьку асамблею. Тепер ми бачимо, що інші партії почали активно говорити про те, що ми заявляли від початку свого існування – самоврядування, розширення прав місцевих громад.
На жаль, цього не розуміли у центральному апараті партії. Коли ми виявили готовність після буремних подій наприкінці 2004 року їхати працювати за фахом у Луганськ, Донецьк, Крим – ніхто нічого не запропонував, нас сприймали несерйозно. Більше того, група людей, у тому числі і я, написали листа на ім’я Андрія Клюєва, який 2004 року керував виборчим штабом, розповіли, що діється в області, які тут процеси відбуваються, який тиск чиниться, політичні переслідування. Що ви думаєте, яка була реакція? Прийшла відписка, що ваш лист направлено в міністерство праці і соцзахисту населення. Потім прийшло: шановні пани, звертайтеся у судові органи. Отаке ставлення Партії регіонів до регіонів.
– Ви думаєте вийти з партії?
– Ще поки що залишаюся. Але такі думки є. От нас називали бандами. Ми дивимося кіно і знаємо, що бандити живуть по поняттях і нікого не кидають і не зраджують. А мені здається, що на нас після 2004 року просто махнули рукою, мовляв, «ви і так нічого в електоральному плані не вирішуєте».
– Чи доводилося спілкуватися тет-а-тет із Віктором Януковичем. Чи правда, що в цілях профілактики він застосовує методику «кілька ударів під дихало?»
– Особисто з Віктором Федоровичем спілкуватися не довелося. Зустрічі траплялися переважно під час прес-конференцій, великих партійних навчань. Щодо рукоприкладства, то такі легенди ходять. Знаєте, як на мене, то є такі чиновники, що коли дивишся на них, слухаєш їх, то руки сверблять. Хоча це неприпустимо. Не тільки руки розпускати, а й голос підвищувати на підлеглого розумній, мудрій людині не личить.
– Що скажете про Януковича?
– З того, що бачив і чув: людина зробила себе сама, в нашій країні, в надзвичайно важкі часи. Він мені імпонує, незважаючи на фрагменти біографії, якими активно користувалися опоненти. Але людина витримала, не зійшла на манівці, досягла успіху. Повторюю, він сам себе зробив. Це дивовижно. Хто з політиків зміг так, як він? У багатьох були тепличні умови. Тому давно треба забути неприємні речі з його біографії, тим більше, що у кожного з нас в житті траплялися моменти, про які б ми не хотіли говорити.
– Яка зарплата у регіонального прес-секретаря Партії регіонів?
– Можна пожартую? Коли мене один знайомий генерал запитав подібне, я йому сказав 800. Він перепитав – у годину? Ні, в місяць і в гривнях. Не вірять.
– Які сьогодні у Вас стосунки із Радзієвським?
– Після 13 травня ми не бачилися. Хоча я так чую, що є потреба з ним поспілкуватися. У нас добрі, приятельські стосунки. Сподіваюся, вони залишаться на багато років.
– Як Радзієвський сприйняв своє непрохідне місце у списку на позачергових виборів до ВРУ?
– Зовні спокійно, без нервових зривів, вибухів. Він надзвичайно сильна в психологічному плані людина, ніколи не покаже, що там у нього на серці діється. Але розумієте, коли у прохідну частину списку включають учорашніх перебіжчиків з БЮТ та НУ, а не включають голів обласних організацій, то як на це реагувати? Ніхто не сподівався, що Радзієвський опиниться у непрохідній частині списку. Думаю, що на душі Олексію Васильовичу було дуже тяжко. Крім того, партійні списки залишалися інтригою до останнього моменту. Кожне чергове їх оприлюднення зводилося до того, що списки ходили по руках, до з’їзду ніхто нічого не знав і не обговорював. Відтак, те, що ми побачили на з’їзді, стало шоком. До речі, потім казали, що голови самі винні, бо не виступали, не вимагали заздалегідь обговорити списки. З невідомих причин списки до Верховної Ради VI не дискутувалися. Список же до попереднього скликання ВРУ пройшов процедури і обговорення, і висунення.
– Чому все ж таки Радзієвського не призначили головою виборчого штабу?
– Знову ж таки, про це найкраще спитатися у Радзієвського, або ж у Писарчука. Наскільки я знаю, у Писарчука більш толерантні стосунки з Колєсніковим. Тут цікавий інший момент. Коли людину не включають у прохідний список, не призначають начальником штабу, вона має якось реагувати? Вона або мириться, або намагається щось довести. Але там нічого не доведеш... Я намагався в 2006-му… Не хочу виглядати нескромним, але коли є прес-секретар, який проводив виборчі кампанії 1999, 2002, 2004, 2006 років, який їздив на всі ті тренінги та семінари, що аж набридло, і його не запрошують у виборчий штаб, як і багатьох його партійних соратників! Ну, яке може бути ставлення? Я взагалі не знаю, хто там працював.
Петро Іванович Писарчук є талановитим бізнес-менеджером, проте бізнес і політика – різні речі, і якщо є бізнес-проект, то його має очолити бізнесмен, якщо є політичний проект, то ним має керувати політик. Може, я чогось не розумію, але чи не викликає подиву той факт, що партійний офіс ПР розміщується тепер на ТПК «Південний», а у народі – на базарі. Багато людей з цього сміються, багато хто розчарований. Водночас мене зараз не цікавить, що там відбувається. От колеги дзвонять, кажуть, що сьогодні люди виходять масово з партії, організаціями, ідуть в інші структури. Можливо, Писарчук занадто вимогливий. Не знаю, але чи вдасться цей процес зупинити? Адже шкода, коли організація, яка вибудовувалася протягом семи років, яка загартувала себе у 2004 році, може опинитися на політичному узбіччі. Дуже шкода, бо це перекреслило би роботу всіх, хто стояв біля витоків ПР на Львівщині.
З іншого погляду, Львівщина за класифікацією Партії регіонів – зона присутності. Хоча ми побачили, як Регіони працювали торік: зона стабільності (Схід та Південь України) просто не пішла на вибори. Таке ставлення до регіональних організацій має бути змінено. Ну, що це таке: лідер партії приїжджає в область і не зустрічається з партійним активом? Хіба це нормально? Я розумію, можливо, він не причетний до цього, але ті, що крутяться біля нього… Мабуть, це вони так працюють.
– Писарчук і Радзієвський – що вони не поділили?
– Їм нема що ділити. Їх шляхи до 2007 року практично ніколи не перетиналися, ні в бізнесі, ні в політиці.
– Звідки тоді конфлікт? Під час останніх виборів Писарчук звинувачував Радзієвського у причетності до замаху на його життя? Що це було?
– Мені здається, що в оточенні однієї з цих осіб працювала певна група, яка мала плани на обласну організацію. Фактично, у Львові з’явилося два центри впливу: на Зеленій, 109 (офіс ЛОВ ПР) і ТВП «Південний». Почалося з багатьох моментів. Перший – встановлення наметового містечка з символікою ПР біля пам’ятника Шевченка у Львові. При цьому ми нічого не готували, а всі дзвонять: що за акція? Починаємо з’ясовувати. Виявилося, що якісь невідомі особи, які називають себе молодіжним крилом ПР, організували це під символікою Регіонів. Ну, як це пояснити? Не хочу грішити на відому нам особу, але думаю, що його підвела його ж команда. Друге. З’являється інтерв’ю у пресі: «Львівська обласна партія Регіонів виходить з підпілля тільки під час виборчих кампаній». Це не відповідає дійсності, адже Радзієвський завжди був відкритий і публічний. Інша річ, що не все вдавалося зробити. Хіба можна так ображати всю організацію? Потім заява про те, що замах на життя готувався в ЛОВ ПР. А це що? Уявляєте собі, якби це відповідало дійсності, що було би з тим офісом, там би СБУ і міліція все «перепрасували» б. Коли Радзієвський спитався Писарчука: «Що ти сказав?», Писарчук відповів: «А це мене журналісти не так процитували», «Ну, тоді подавай до суду», «А ну, ти не знаєш, як з журналістами судитися». Отакі стосунки були.
Ще приклад. У Києві в присутності Віктора Федоровича проходить засідання політради. А це було якраз після річниці загибелі Сенчука. Виступає Писарчук. Приїхали журналісти з львівських телеканалів. А оскільки я працював із Сенчуком, вони мене питають, що я думаю про вбивство, кому це було вигідно. Ну я кажу, що на мій погляд, сліди цього замовного вбивства ведуть за східні рубежі нашої країни. Не знаю, хто там Петру Івановичу нашептав, але він каже, що є такий прес-секретар Радзієвського, який публічно, на всю країну заявив, що сліди вбивства тягнуться у східні області України. Олексій Васильович був у шоці, почервонів, не знав, що мені говорити, бо пролунало прізвище. Зрештою, він мудра людина, вирішив не опротестовувати дезінформацію. Ну, як це можна так перекрутити? Виходить, хтось там сидить, вкладає у вуха неправдиву чи неперевірену інформацію, а потім така реакція. Я шаную Петра Івановича за його мужність, стійкість, але у бізнесі. Але бізнес і політика, повторюю, – це різні правила, у політиці треба працювати трошки тонше.
– У коментарі Писарчук зізнався, що посада секретаря ЛОВ ПР йому не в радість.
– Як на мене, це був просто проект зі зміщення одного голови на іншу. І тепер, щоб там не говорив Писарчук, може йому і не треба, і не хотілося, але як ти впрягся у того воза, то тягни. Я розумію, йому це зашкодило як імовірному кандидату на міського голову Львова. Це він, вважайте, поставив хрест на цій перспективі. Даруйте, але не сприймають регіоналів у Львові.
До його призначення звучали дивні кандидатури на секретаря ЛОВ ПР. До прикладу, пан Жмурко, якого взагалі ніхто в організації не знав, але казали молодий, потужний бізнесмен. Натомість у нас була своя кандидатура – відповідну харизму має Сергій Уваров, екс-мер Винник. Також молодий і перспективний чоловік.
– На минулих виборах із заявлених 10% Регіони на Львівщині під орудою Писарчука набрали 4%. Чому? Радзієвський дав би кращий результат?
– Багато причин. До речі, у найкращі часи, в 2004 році, деякі райони Львова, зокрема, Залізничний, Шевченківський, Личаківський давали 16-18%. Дрогобич також мав високий процент, село – майже нуль. Повертаюся до того, що говорив: бізнес і політика – різні речі. Тут треба постійно вчитися. Власне, торік на фоні розчарування у помаранчевій команді у Львові можна було заручитися більшою електоральною підтримкою виборців. Цього не сталося. Виборча кампанія по області проходила мляво, за винятком, що одна особа була на телебаченні і в газетах. Писарчук сам їздив по районах, зустрічався з людьми, за все сам брався. Добре, але це мала робити команда. Але ані команди, ані командного духу не було. А от Радзієвський набрав би 10-12%.
– У чому полягала допомога ПР з боку львівської СДПУ(о) і чи без цього не можна було обійтися?
– Багато колишніх чи теперішніх представників СДПУ(о) працювало на останніх виборах у штабах ПР різного рівня, що не безпідставно обурювало наших людей, які не увійшли у штаби. Ну, чого гріха таїти, є можливість заробити якусь копійку, особливо коли людина без роботи, бо член ПР. Повірте, то не величезні гроші. Тому, коли брали представників СДПУ(о) поставало питання: чим наші гірші, які 2004 рік пережили. А СДПУ(о), де було 2004 року? Може це данина Писарчука, який також був представником цієї сили. Я не маю нічого проти цієї політичної сили, там багато достойних, мудрих людей, але…
– Є підстави вважати, що Олійник частково контролював Радзієвського. Зокрема, розповідають, що коли торік під час виборчої кампанії біля пам’ятника Шевченкові з’явилися вже згадувані намети молодіжки Регіонів, то до Радзієвського передзвонив Олійник із вимогою пояснити, що сталося, і, як наслідок, намети миттєво згорнули.
– Я так не думаю. Радзієвський – це глиба, харизматична особа. Знаючи вдачу Олексія Васильовича, скажу: так, з ним можна домовлятися, але за столом переговорів, спокійно, без фанатизму, на паритетних засадах. Але на нього не можна тиснути. Так, я припускаю, міг подзвонити Петро Михайлович. Але описаний вами тон не сприймався би. Якщо розмова була, то приблизно так: «Олексій, що ти надумав? Ну, нащо тобі то здалося, позбудься того». Власне, коли з’явилися намети, Радзієвський подзвонив у центральний офіс, доповів, що без відома, без узгодження хтось встановив намети. З Києва надійшла команда згорнути їх, щоб не розпалювати напруги. Більше того, мені здається, що пам’ятники, монументи – не не місце для мітингів. Чи концерти біля Монументу Слави. Хіба це нормально? Має бути щось святе у тому місті чи ні.
– Хто фінансує сьогодні львівську організацію? Членські внески платили? Яка реальна картина щодо кількості членів у ЛОВ ПР?
– Членські внески платили. Бізнесмени – більше, я менше. Але платили всі, і навіть пенсіонери по 50 коп. Щодо кількості членів, то до 13 травня вона становила близько 6 тис. членів. З них 40% – це люди до 35 років. Яка сьогодні ситуація – не знаю, але шкода людей. Були сподівання, що вдасться реалізувати себе фахово – натомість всі отримали повне розчарування.
Щодо фінансування, то централізовано надходили кошти тільки на отримання апарату: секретаря, керівника оргвідділу, прес-секретаря. Це приблизно по 800 грн. Все. Те, що там йшло на акції, це Радзієвський знаходив бізнесменів. Але ви знаєте, під дахом якої політичної сили перебуває сьогодні бізнес на Львівщині, тому повірте, знайти кошти було важко. Коли Лавринович і Рибак нещодавно були у Львові, вони пообіцяли помагати. Але не знаю, чи ці обіцянки реалізуються.
– Писарчук, щойно обраний головою ЛОВ ПР, заявив, що розпочинає нову кадрову політику. Чи відомо Вам, яким чином залучаються нові люди в лави Регіонів на Львівщині?
– Ні, не відомо. Я член ради, що досі збиралася кожного тижня. Від часу, як Писарчук став секретарем ЛОВ ПР, мене на раду жодного разу не запросили. Щодо кадрів, то наскільки я знаю, нові кадри – це люди, що працюють на «Південному». Яка там кадрова політика – не знаю.
– Яке місце в ієрархії ПР з погляду на львівську організацію посідають Герман та Чорновіл. Вони контролюватимуть Писарчука?
– Писарчук – автономна людина з огляду на те, що є потужним бізнесменом, має авторитет у керівництві ПР у Києві, а саме у крила, куди входить Колєсніков. Тому думаю, що ні Герман, ні Чорновіл його не контролюватимуть. Це підтверджує і той факт, що на обласну конференцію якраз мала приїхати наша землячка Герман, але не приїхала. Очевидно, в центральному офісі вважають, що Писарчук сам здатний навести лад в організації. До речі, за обрання Писарчука проголосували одноголосно всі делегати обласної конференції. Водночас не треба забувати, що це відбулося з подання Радзієвського, який запропонував одну кандидатуру і попросив підтримати саме Петра Івановича. Писарчук, мені здалося, був навіть здивований, що всі одноголосно за нього віддали голоси.
Що стосується Чорновола, то він політик київського рівня. Відчувши ставлення славетної Львівщини до себе, почувши, що тут його називають зрадником, ренегатом, він просто охолов до Львівщини і навіть був куратором у 5 скликанні Тернопільської області, де допоміг створити потужну організацію.
– Чи точилися інтриги навколо посади голови ЛОВ ПР? Кажуть, що якби її не обійняв Писарчук, то організації загрожував би розкол.
– Розкол загрожував до конференції. Частині подобалося стиль керівництва Писарчука, а частині, до якої належав і я, стиль Радзієвського. Не буду називати районні організації, які підтримували Радзієвського, аби не зробити ведмежу їм послугу. Це не був глобальний розкол. Просто деякі люди згуртувалися суто кон’юнктурно і гайда на базар до Петра Івановича запобігати ласки. А більшість була на стороні Радзієвського. Для нас був шок, коли він погодився передати правління Писарчукові. Він радився з нами, і головним аргументом на користь свого кроку був – «я піду, щоб не зруйнувати».
– Писарчук погодився на партійну посаду добровільно чи під примусом?
– «Сія тайна мраком покрита». Одна справа – мати політичний дах, інша – керувати щодня організацією, яка даруйте, не має ні міського, ні районних офісів. Гроші на оренду приміщень, техніку виділяються напередодні виборів, але по закінченні виборчої кампанії, все забирається. Тут роботи багато. Дай Бог, щоб Петро Іванович зумів втілити у життя те, що замислив.
– Чи представлений бізнес ПР у Львівській області? У яких сферах.
– Як правило, це малий і середній бізнес. Середній – це Уваров. Решта – представники малого бізнесу з Дрогбича, Стрия.
– 2004 рік, черговий тур виборів президента, майдан у Києві. На Львівщині Радзієвського не було чути, жодної акції, бодай якогось публічного звернення до прихильників Януковича. Страшно було?
– Не страшно. Всі були розгублені, водночас розчаровані, роздратовані, ображені і обурені. Ну, де, скажіть мені, у Конституції написано про третій тур? Чому погодилися на третій тур? Можливо, боялися кровопролиття, штучного протистояння схід-захід. Але це була технологія, у когось здали нерви – і він погодився на третій тур.
Штабу помаранчевих на Львівщині, де мій колега Батенко працював, не треба було нічого робити, можна було грати у шахи, курити і пити пиво. Бо чий тут електорат? Помаранчевий. Їм не треба було ні за кого агітувати особливо. А ми, пережили перший тур. Після другого вже наливали у фужери шампанське, тішилися з перемоги нашого лідера, раптом дізнаємося про третій тур. Психологічно це було важко, всі на нервах, чинився тиск. Мої друзі, яких я багато років знав, допомагав, казали, що я зрадник. Але знаєте, проходить час і вони розуміють, хто був правий. Любов до України – не приватна власність.
– Ваш прогноз щодо долі Партії регіонів на Львівщині.
– Я оптимізм і сподіваюся, що все буде гаразд. Але все залежатиме від того, що відбувається у Києві. Є два крила партії: Колєснікова та Януковича, хоча це не виноситься на широкий загал. Якщо вдасться знайти порозуміння, добре. Але якщо не буде фінансування регіональних відділень, то не думаю, що Петру Івановичу вистачить сил і бажання усім цим займатися.
– Чи обговорювали ви з Радзієвським справу фресок Бруно Шульца і що він казав?
– Ні, не обговорював. Можливо, це також прерогатива Петра Івановича, який деколи діє за принципом «сам дурак». Одного разу Радзієвський сказав Писарчуку про якість речі, а той йому закинув: почекай, а хто продав чи вивіз Бруно Шульца.
– Чи має Радзієвський охоту знову стати мером Дрогобича?
– Такі розмови були перед тим, як він склав повноваження. І десь вони були частково аргументовані. Але я давно не бачив Олексія Васильовича. Чи цікаво йому це сьогодні, не знаю. Думаю, що Радзієвський був би добрим мером не тільки Дрогобича.
– Чим зараз займаєтеся?
– Працюю оглядачем однієї з київських газет. Хотів би ще щось робити.
– Готові десь їхати?
– Не тільки я. Знаєте, за що я шаную помаранчевих, вони не кидають своїх людей. До прикладу – Качур, Куйбіда, Давимука, Стецьків. Але побачимо. З іншого боку, з мене досить партій. Там нема ангелів чи дияволів – всі однакові.
Роздрукувати Розмову провелаЗлата ШаповалКоментарі
PLAY Интересное видео
Новини
07Вересня 2008
06Вересня 2008
05Вересня 2008
zmolo.com
Мабуть, карма така. Та й, загалом, раз попнешся в прес-службу і кінець карєрі.