51Третій сорт. Закінчення
Червень14200812:14
Закінчення. Початок - тут.
Німеччина
От саме про несправедливі дії посадових осіб ми тепер і поговоримо.
Як можна дізнатися з документів, виданих заарештованим у Німеччині українським громадянам (і перекласти які українською мовою ті змогли лише на батьківщині), їхнє затримання відбулося в рамках німецької програми внутрішнього розшуку.
В розпорядженні про арешт кожного з українців сказано, що він чи вона «в недозволеному порядку в’їхав і перебував на території держав Шенгенської угоди». А пані Зігрун МАЙЕР у своєму коментарі «ДТ» повідомила таке: «Ми шкодуємо щодо тих неприємностей, які виникли для згаданих осіб. Проте дії поліції базуються на законних підставах. Правила Загальної консульської інструкції (ЗКІ) для всіх шенгенських країн свідчать, що національна віза надає право її власникові «тільки проїхати через територію інших країн-членів Угоди, щоб рушити на територію тієї країни–члена Угоди, яка видала візу» (розділ I, п.22 ЗКІ). Національна віза не дає права на зворотну поїздку. Це положення застосовують також і всі інші шенгенські держави».
Тут дозволимо собі зауважити, що, можливо, інші країни й застосовують це положення, проте не так завзято, як Німеччина. Наприклад, перед тим, як їх заарештувала німецька поліція, наші заробітчани без жодних пригод проїхали всю Францію. За свідченням Марії Попович, близько тридцяти наших громадян, які працювали там же, де і їх менш щасливі колеги, нещодавно цілком спокійно повернулися через територію Австрії та Угорщини.
До речі, проблеми з німецькою владою виникають у власників не лише іспанських національних віз. Буквально минулого тижня один знайомий дипломат розповів автору цих рядків іншу історію на цю ж тему. Наприкінці березня цей дипломат мав летіти з Брюсселя до Києва літаком Міжнародних авіаліній України, проте з якихось причин МАУ скасували цей прямий рейс, а пасажирів направили через Берлін. У тамтешньому аеропорту літак підігнали до термінала для внутрієвропейських рейсів, і українські пасажири, вийшовши з літака, відразу рушили до міжнародного термінала, щоб сісти на літак до Києва. Однак для цього їм довелося проходити прикордонний контроль. Після якого сімох українців заарештували, оскільки в них були п’ятирічні бельгійські робочі візи. І німецьких прикордонників зовсім не цікавив той факт, що в цих людей на руках були квитки на прямий рейс із Брюсселя до Києва, що в Берліні вони опинилися виключно з вини авіакомпанії, що вони не блукали довгий час нелегально по території Німеччини, а лише перейшли з термінала в термінал, і це можна було легко перевірити за часом прибуття літака з Брюсселя. Все це педантичних німців не цікавило. У супроводі п’яти конвоїрів цих сімох наших громадян кудись повели, незважаючи на втручання українського дипломата, якому у відповідь на його протест відверто нагрубіянили. Про подальшу долю цих людей ми можемо лише здогадуватися. Швидше за все, їх спіткала та сама доля, що й українських заробітчан, які поверталися з Іспанії...
Гаразд, припустімо, наші громадяни порушили якісь закони, зокрема німецький закон про перебування в цій країні. Та чи сумірне покарання з мірою вини? Українські громадяни не були затримані, як наприклад, цього тижня в Австрії були затримані поліцейськими силами чисельністю кілька сотень, а потім депортовані з цієї країни німецькі футбольні вболівальники, що влаштували масову бійку з польськими «колегами» і скандували на їхню адресу відверто нацистське гасло.
Нагадаємо, що люди, котрі не мали в паспорті візи потрібного типу, лише проїхали в автобусі територією Німеччини, причому, оскільки це було вночі, уві сні. Чому з ними повелися так суворо? На якій підставі їм хамили, погрожували, з них насміхалися, морили їх голодом і не давали пити? На тій підставі, що вони українці, а не, скажімо, американці чи французи? «Поведінку німецьких служб слід розцінювати в ракурсі справжнього ставлення до України як держави третього чи дванадцятого сорту», — написав у своєму зверненні до глави парламентського комітету ВРУ В.Попович. І з ним важко не погодитися. «Вважаю, що цей випадок заслуговує реакції вищих ешелонів влади України», - йдеться в заяві депутата Львівської міськради. Обіцяємо, що пильно відстежуватимемо цю реакцію.
«ДТ» уже звернулося по оперативну оцінку того, що сталося, до директора консульського департаменту МЗС України. С.Погорельцев підтвердив, що «наші люди мали візу певної категорії, яка дозволяє лише один транзит, і, використавши його дорогою до Іспанії, вже не мали права повертатися за цією ж візою транзитом через інші країни шенгенської угоди». «Однак свій коментар я хотів би розпочати з того, що ми уважно вивчили суть питання, і я хотів би підкреслити, що, на моє переконання, заходи, вжиті щодо наших громадян, не відповідають характеру порушення, якого вони, вочевидь, допустилися. Безумовно, ми продовжимо вивчення ситуації, відповідне розпорядження отримало наше консульство, і в Німеччині вже ведеться активна робота. Після опрацювання заяв наших громадян ми готуватимемо звернення до німецької сторони з проханням дати пояснення з приводу цього інциденту й наполягатимемо на проведенні розслідування дій поліцейських органів, - пообіцяв С.Погорельцев. - Так, наскільки можна судити, наші громадяни скоїли правопорушення. Але хочу підкреслити: не можна допускати образливого ставлення до наших співвітчизників, не можна принижувати їхню гідність. І необхідно справді провести ретельну перевірку всіх викладених нашими людьми фактів, зокрема й для того, щоб запобігти аналогічним випадкам у майбутньому і щоб до наших громадян завжди ставилися з повагою.
У відповідь на звернення нашого посольства співробітники федерального відомства кримінальної поліції Німеччини підтвердили готовність провести службове розслідування стосовно працівників поліції за навмисне заподіяння шкоди під час затримання, якщо ці факти справді були. Звернення наших громадян дають нам підстави звернутися з відповідним запитом до вищезазначеного федерального відомства, а також до президії федеральної поліції. Також ми можемо прийняти рішення стосовно підготовки відповідної ноти МЗС України на адресу Міністерства закордонних справ Німеччини, що, очевидно, й буде зроблено найближчим часом».
Україна
Продовжуючи з’ясовувати, «хто винен?» і «що робити?», ми не можемо не сказати про відповідальність самих громадян за власну долю. Хочеться нагадати: люди, будьте пильні! Ну, не можна покладатися на «якось воно буде» чи на якогось дядька й отримувати на руки паспорт із візою вже сидячи в автобусі, який вирушає за кордон. Ми чудово уявляємо, які можливості українських селян у доступі і до Інтернету, і до державних органів України, і до закордонних посольств у Києві, і до фахової юридичної допомоги. Всі ці чинники зрозумілі. І все ж таки краще докласти зусиль, витратити певний час і гроші на батьківщині, дізнаючись деталі свого майбутнього перебування за кордоном, точні умови майбутніх контрактів і правила в’їзду-виїзду з тієї чи іншої країни та перебування в ній, - ніж потім втрачати набагато більші суми, мати проблеми з законодавством іноземної держави та колосальний стрес на додачу. Український консул у Малазі Т.Саєнко, яка має великий досвід спілкування з нашими заробітчанами в іспанській провінції Уельва, вважає, що одна з основних причин проблем, котрі виникають у них за кордоном, - правова безграмотність, легковажність і віра в те, що хтось усе оформить і залагодить за них. Насправді сподіватися їм, крім як на самих себе, особливо більше й ні на кого.
Хоча, заради справедливості, слід сказати, що з 27 травня, тобто з першого ж дня, щойно в Україні стало відомо про арешт і депортацію десятьох українців у Німеччині, представники фірми «Львів-Інтуртранс» активно намагаються допомогти жертвам пригоди — скасувати депортацію й заборону на в’їзд, а також повернути гроші. Глава підприємства В.Попович 27-го ж травня поінформував про подію українське посольство в Берліні й досі оббиває в Києві різні пороги - як українські, так і іноземні.
З іншого боку, знову ж таки - задля справедливості, зазначимо, що більшість вітчизняних дипломатів, із якими ми консультувалися в ході нашого редакційного розслідування, були схильні покласти основну частину вини саме на українську фірму-посередника, яка, на їхню думку, і мусила досконало вивчити всі тонкощі, котрі стосуються виданих віз, і переконатися, що вони дають право на легальну поїздку українських заробітчан як до Іспанії, так і назад.
Намагаючись знайти шляхи вирішення проблеми зі зворотним транзитом у майбутньому, ми бачимо поки що три теоретично можливих варіанти, які, коли в них буде таке бажання, українські фірми-посередники можуть спробувати реалізувати на практиці. По-перше, готуючи документи на отримання віз, вони можуть звернутися в посольство Франції у Києві з проханням на основі наявних контрактів з іспанськими фірмами і вже проставленою іспанською робочою візою категорії «D» видати українським громадянам транзитну візу для повернення в Україну через шенгенський простір наземним транспортом. По-друге, у контрактах з іспанською стороною, які підписуватимуться у майбутньому, при її згоді можна передбачити, що вона візьме на себе візову підтримку українських працівників для повернення в Україну вже після прибуття українців до Іспанії, звернувшись у посольство Франції в Мадриді. І третій шлях такий: у контрактах має бути чітко зазначено, що котрась зі сторін бере на себе видатки з доставки українських працівників назад до України авіатранспортом. Якщо, звичайно, після всього цього скандалу та маси проблем, які виникли, в Іспанії ще знайдуться охочі зв’язуватися з Україною...
Коли зайшла мова про контракти в нашій бесіді з українським консулом у Мадриді Владиславом БОГОРАДОМ, той, посилаючись на свій багатий досвід, повідомив «ДТ», що досить часто українські приватні фірми укладають аж ніяк не досконалі контракти з іноземними партнерами, через що потім страждають заробітчани, котрі часом навіть не уявляють, на які саме роботи їдуть до Іспанії. На думку Владислава Олександровича, контракти про працевлаштування українських громадян за кордоном до підписання мають проходити обов’язкову експертизу в Міністерстві праці та соціальної політики України. Коли з відповідними запитаннями ми звернулися до представників «Львів-Інтуртранс», нам повідомили, що з підписаним цим підприємством договором із Асоціацією Фрешуельва ознайомлене не тільки посольство Іспанії в Україні та консульство України в Малазі, а й Мінпраці, яке на підставі саме даного документа й видало згаданій вище фірмі ліцензію на посередництво у працевлаштуванні за кордоном. Ми не знаємо, наскільки уважно вивчали цей договір у Мінпраці. Оскільки ми не є фахівцями в юриспруденції, важко оцінити, наскільки ретельно було виписано цей документ. На наш погляд, там бракує як мінімум штрафних санкцій за невиконання кожною зі сторін умов договору, не обумовлено форсмажорних обставин, та й зобов’язання сторін могли б бути визначені чіткіше. Але, повторюся, оцінка даного документа — справа професійних юристів.
На думку ж консула Т.Саєнко, багатьох проблем, що виникають у зв’язку із працевлаштуванням наших громадян за кордоном, можна було б уникнути, якби між Україною та Іспанією було укладено відповідну угоду. За словами Тетяни Григорівни, такий документ уже практично готовий до підписання. Причому досить давно. Чому ж його досі не підписано? Причини на поверхні: дострокові парламентські вибори, зміна персонажів у Кабінеті міністрів відвернули увагу від менш важливих справ. Утім, наскільки нам відомо, 20 березня цього року президент Ющенко уповноважив уже нового міністра праці Людмилу Денисову підписати Угоду між Україною і Королівством Іспанія щодо врегулювання трудових міграційних потоків між двома державами. За інформацією «ДТ», цим документом, наприклад, передбачається, що в пропозиціях іспанської сторони стосовно працевлаштування мають зазначатися конкретна зона праці, кількість необхідних робітників, вимоги до них, кінцеві терміни для відбору українських робітників, терміни контрактів, що укладаються з роботодавцями, умови та оплата праці, умови проживання, терміни, в які робітники повинні прибути на місце роботи, інформація щодо оплати проїзду відповідно до законодавства приймаючої держави тощо. Очевидно, що це надзвичайно важливий і корисний для українських заробітчан документ. Однак від 20 березня минуло вже практично три місяці, а його, як і раніше, не підписано, і коли це станеться, не може сказати ніхто.
Зайнятий уряд, зайнятий парламент - звісно, важливішими, ніж проблеми «маленьких українців», справами. До речі, лист на адресу МЗС, який нібито був надісланий комітетом ВРУ з закордонних справ після письмового звернення 2 червня депутата Львівської міськради В.Поповича до глави комітету Олега Білоруса стосовно інциденту, що стався з українськими громадянами в Німеччині, за нашою інформацією, зовнішньополітичне відомство так чомусь досі й не отримало. А сам пан Білорус, у якого «ДТ» хотіло поцікавитися, які способи захисту порушених прав українських громадян за кордоном планує використовувати його комітет, а також поставити безліч інших запитань, щодо всіх зазначених вище проблем, лише передав нам через секретаря: «Нехай звертаються до МЗС».
До наших дипломатів, причому до багатьох і не лише в МЗС, ми, звісно, звернулися. Насамперед ми спробували зв’язатися з нашим посольством у Берліні, котре, як ми знали, вже було в курсі проблеми. Крім того, нас зачепив вислів німецьких поліціянтів, пам’ятаєте: «Телефонуйте - не телефонуйте, вам однаково ніхто не допоможе. Та й додзвонитися ви не зможете». За телефоном 49-30-28-88-71-16 ми додзвонилися в посольство з першого разу. (Саме цей номер вказано на сайті українського зовнішньополітичного відомства як телефон нашого посольства в Берліні, мало, цей самий номер у рамках спільної акції МЗС з операторами мобільного зв’язку приходить SMS-повідомленням абонентам МТС і «Київстар», коли ті в’їжджають на територію Німеччини.) Жіночий голос на іншому кінці дроту люб’язно повідомив нам як телефон прес-секретаря посольства, так і потрібного нам співробітника консульського відділу і порекомендував перетелефонувати після обіду, коли ці люди будуть доступні для спілкування. Але так сильно нам пощастило один-єдиний раз. Два дні ми безрезультатно намагалися додзвонитися в посольство в Берліні за чотирма наявними в нас номерами із різних редакційних телефонів (зокрема й у режимі автодозвону), а потім і мобільних. У слухавці чулися лише довгі гудки. Ми так і не знаємо, з яких причин на іншому кінці дроту нам ніхто не відповідав. Припускаємо, що нам їх зможуть назвати приблизно триста п’ятдесят вісім. Та навряд чи хоч одна з них задовольнить будь-кого з українських громадян, які потрапили у скрутну ситуацію в Німеччині і так і не змогли додзвонитися в диппредставництво рідної держави. Директор департаменту консульської служби С.Погорельцев запевнив нас, що в Берліні зібрано дуже професійну команду консульських працівників. Цілком імовірно. Проте щоб скористатися їхньою високопрофесійною допомогою, українським громадянам, котрі потрапили у форс-мажор, потрібно як мінімум мати можливість до них додзвонитися.
До речі, просто з цікавості ми набрали кілька номерів, зазначених на сайті МЗС як телефони посольств і консульств України в різних країнах. Наш невеличкий експеримент дав такі результати: у посольствах в Іспанії, Ізраїлі, Португалії, Франції, консульствах у Малазі, Порту, Франкфурті-на-Майні, Гданьську, Кракові і Любліні нам відразу ж відповіли їхні працівники. Мертво не відповідали номери в посольствах у Німеччині та Польщі, в консульстві у Гамбурзі. В посольствах у Єгипті й Туреччини та консульствах у Стамбулі і Мюнхені автовідповідачі або пропонували нам натискати на різні кнопки для з’єднання з потрібним відділом диппредставництва, або розповідали про дні та години прийому громадян.
Ми чудово розуміємо, скільки людей щодня телефонує в кожне з українських посольств. Ми знаємо, наскільки обмежене МЗС у фінансових і людських ресурсах. Але чи легше від цього українським громадянам, котрі потрапили в біду? Можливо, державі, чиї високопоставлені мужі не втомлюються називати захист інтересів українських громадян за кордоном пріоритетом своєї роботи, все-таки варто знайти кошти на організацію роботи кол-центрів, «гарячих» телефонних ліній хоча б у державах, які українці відвідують найчастіше?
Повертаючись до нашого спілкування з усіх перелічених вище проблем із представниками вітчизняної дипломатії, зізнаємося, що в нас після нього залишилося дуже двоїсте враження. У розмові з одними ми відчували щиру зацікавленість і готовність допомогти, інші демонстрували байдужість та формальний підхід. Нас дуже здивувало, що деякі дипломати, покликані захищати права українських громадян, готові повірити, швидше, їхнім кривдникам і захищати (принаймні в розмові з журналістом) позицію останніх. Адже так зручніше, правда? Якщо відразу припустити, що винні українські громадяни, то й захищати їх не потрібно, і роботи менше. «Їхні права було порушено? Але це, швидше, емоції, їм могло здатися. Так, усім десятьом. Це, знаєте, масова свідомість. І взагалі, тут нічого не можна зробити. Шансів немає», — довелося почути і такі приблизно відповіді.
Прикро здивувала і — в кого краще, у кого гірше прихована — ворожість до представників приватних фірм, які займаються працевлаштуванням українців за кордоном: «Та вони комерцією займаються, гроші на людях заробляють!» Однак, якщо ми нічого не плутаємо, Україна — країна з ринковою економікою? Не хочеться писати абсолютні банальності, але ринкова економіка базується на приватному бізнесі. Чиї інтереси за кордоном, до речі, якщо нас не зраджує пам’ять, також покликана захищати українська дипломатія.
Хтось докоряє приватним фірмам за те, що вони «вивозять людей за кордон», «перебирають на себе функції держави у працевлаштуванні за кордоном». Але чим допомагає українцям у цій сфері держава? Запитання риторичне. І ще одне таке саме: а що зробила Українська держава для того, аби її громадяни не шукали роботу на чужині? Пригадуємо, кілька років тому в якійсь програмі «Десять кроків назустріч людям» одним із пунктів значилося «створення п’яти мільйонів робочих місць». Відтоді витекло чимало каламутної політичної води. І за цими бурхливими потоками комусь важко розгледіти, скільки мізків і робочих рук за цей час витекло з країни. Наскільки збільшився потік автобусів, які вивозять у різних напрямках «маленьких українців», котрі знайшли можливість забезпечити свою сім’ю лише далеко від України.
І доки Українська держава не зможе забезпечити своїм громадянам робочі місця на батьківщині й тим самим — право вибору: їхати чи не їхати; доки не забезпечить ефективного захисту їхніх прав за кордоном — доти їх вважатимуть у так званому цивілізованому світі людьми третього сорту.
P. S. Вчора, коли цей матеріал уже був написаний і готувався до друку, посольство Королівства Іспанії в Україні повідомило «ДТ», що іспанська Асоціація Фрешуельва ухвалила рішення відправити за власний кошт від 50 до 70 українських працівників трьома групами на батьківщину літаком. Ми щиро сподіваємося, що долю ще кількох сотень українських громадян, які залишилися в Іспанії, буде вирішено таким самим чином.
РоздрукуватиКоментарі
PLAY Интересное видео
Новини
07Вересня 2008
06Вересня 2008
05Вересня 2008
zmolo.com
Ви праві Я один із тих що там був Порошу вас про одне дайте мені того хто невірить що так із нами робили німаки то я йому покажу на методиці їхній.
Пишіть vovche_69lv@bigmir.net
Вони про ці подіі, про ці проблеми просто не знають.
І поки про це не буде в їхній пресі, вони і не діснаються... Треба написати в німецькі великі газети: Sueddeutsche Zeitung, FAZ.
І тільки тоді хтось зашевелиться. Не тільки в Німеччині.