19Люди тут живуть, як на війні
Липень18200814:58
«Розслабилися» і на… полігон
– Шукаєте Яворівський полігон?.. Та ось він – прямо навпроти сільської школи, – пояснює водій маршрутки, який довіз мене до Верблян. – Горів би цей полігон і ті, хто там стріляє, синім полум’ям...
Покинувши автобус, помічаю, що село і полігон знаходяться зовсім близько. Їх розділяє лише дорожнє полотно і невисокий бетонний паркан. Від сільської школи до паркану метрів п’ятдесят.
Місцеві «примітні пам’ятки» – клуб, церкву, магазин і бар обходжу менше ніж за півгодини. Бар вражає найбільше. Попри тридцятиградусну спеку і денний час, заклад заповнений п’яними відвідувачами. За одним із столиків «розслабляється» четверо військовослужбовців в камуфляжі. Судячи з вигляду – контрактники.
На столі – пляшка горілки і чотири пляшки пива. Спиртне вони випивають одним духом – під дружні крики «Будьмо!». Після чого зразу виходять на вулицю і йдуть у бік полігону – до контрольно-пропускного пункту.
По дорозі до сільради оглядаю місцеві пам’ятники. В центрі села таких скульптурних споруд дві – Матері Божій і Невідомому солдату. Перший пам’ятник – добротний і доглянутий – височіє прямо біля в’їзду на полігон. Від випадковий перехожих дізнаюся, що його встановлено, аби постраждалі у «верблянській трагедії» діти могли тут помолитися за своє здоров’я.
Пам’ятник Невідомому солдату стоїть біля школи. Без яких-небудь надписів і символіки. Занедбаний, облізлий, в чорних, схожих на сліди фарби, плямах.
Економія солярки і шумовий ефект
Біля сільської ради – дошка оголошень. На ній два повідомлення. Про набір на контрактну службу – на зарплату «від 850 гривень» і про початок планових стрільб на Яворівському полігоні.
Поговорити з ким-небудь з місцевого начальства не вдається. «Секретар наш у відпустці, голова – на виїзді, – пояснюють працівниці сільради. – Коли буде – невідомо. Адже ж нам підпорядковується десять довколишніх сіл». Дізнавшись, що я журналіст, жінки погоджуються розповісти про свої біди (єдине прохання – щоб я не називав їх прізвищ).
– Жити тут важко і страшно, – говорить мешканка Верблян Людмила. – Через гуркіт, який доноситься з полігону, в домах деренчать віконні шибки, тріскаються стіни і фундаменти. Діти в школі бояться сидіти на уроках. У багатьох мешканців болить голова. Військові заявляють, що всі стрільби з танків перенесено від села на 21 кілометр. Але насправді всі стрільби ведуться за 100 метрів від житлових будинків. І не лише вдень, але й уночі. В глибину полігону військові не виїжджають Економлять солярку.
– Люди тут живуть, як на війні – весь час бояться за життя і здоров’я своїх близьких, – розповідає Ірина. – Адже ж про шкідливість військових навчань нас ніхто заздалегідь не повідомляє. Ніколи не знаєш, чого від того гуркоту за парканом очікувати. Військові зазвичай попереджують тільки про початок стрільб – щоб в цей час на полігон ніхто самовільно не заходив і нічого там не чіпав. Але у нас люди і так туди не підуть. Сім років тому на свято Івана Купала від вибуху артилерійського снаряду в Верблянах загинуло п’ятеро молодих хлопців. Снаряд вони підібрали на території полігону. Після цього випадку багато селян полігон обходять десятою дорогою.
– Останнім часом люди в Верблянах мруть як мухи. – говорить Світлана. – Не тільки старі, але й молоді. І все частіше – від онкологічних захворювань. Влада говорить про погану екологію і сірчане виробництво. Хоча Яворівська ДГХП «Сірка» не працює вже більше 10 років. Багато селян вважають, що збільшення захворювань на рак може бути пов’язано з «верблянською трагедією».
Безкоштовні путівки були лише два роки
– У вересні 2003 року у мене одночасно захворіли двоє дітей – 8 і 11 років, - згадує мешканка Верблян Марія. – Вони кашляли, скаржилися на утруднене дихання, тиск у грудях. А підвищеної температури і нежиті не було.
Схожі симптоми тоді проявилися у більшості верблянських дітей. В основному – шкільного віку. Дітей почали масово возити на обстеження у Львів. І майже у кожної дитини лікарі діагностували якусь патологію. Найчастіше це була збільшена печінка або щитовидна і захворювання верхніх дихальних шляхів. Що це, ніхто з лікарів сказати не міг. Говорили про епідемію інфекційної хвороби невідомої етимології.
Коли навколо цієї історії розгорівся скандал, медики заявили, що в Верблянах сезонний спалах коклюшу. Такий діагноз поставили і моїм дітям, я ці довідки зберігаю до цього часу.
Батьки хворих дітей в це не вірили. І не вірять досі. Ми переконані, що біда прийшла з полігону. Було багато доказів того, що італійці використовували при стрільбі невідомі хімічні снаряди. Багато селян бачили, як над полігоном тоді після вибухів з’являлися схожі на ядерні гриби темні хмари. Як італійські військові проводили навчання в протигазах. Але головне це симптоми, які були схожі на отруєння хімічними речовинами. Вони проявлялися не лише у дітей, але й у дорослих (щоправда, у більш легкій формі). Кашель і роздратоване горло були тоді майже у всіх мешканців.
Щоб заспокоїти людей, влада обіцяла регулярно стежити за екологією у Верблянах – за тим, щоб проводилися дослідження повітря, води, ґрунту. Потерпілих дітей було обіцяно щороку відправляти на безкоштовне оздоровлення.
Однак пільгові путівки в санаторії Одеси і Євпаторії видавали лише в перші два роки після трагедії. Так само було і з путівками в реабілітаційні центри Моршина та Трускавця. А потім про нас забули. Лікарі до нас вже давно не їздять, медичне обстеження потерпілих дітей не проводиться. Забула влада і про дослідження екології. Те, що багато сільських дітей страждають сьогодні від серйозних захворювань, нікого не хвилює.
Замість епілогу
Перед від’їздом у Львів на шкільному стадіоні поговорив з місцевими хлопцями – восьмикласником Олегом і шестикласником Юрієм.
Хлопці розповіли, що до регулярного бахкання «під вухом» вже давно звикли і можуть запросто розрізняти, з якого виду зброї військові ведуть стрільби. Що в школі шум від стрільби лякає зазвичай учнів молодших класів. Але і вони швидко до цього звикають.
– Погано тільки, коли на полігоні проводять великі навчання, – додав Олег. – Батьки тоді заставляють сидіти у дома. Кажуть, краще перестрахуватися…
Довідка ЗІКу.
Після проведення українсько-італійських навчань «Прикарпаття-2003» в селах, що знаходяться поблизу Яворівського полігону, захворіло близько 350 дітей. Окрім Верблян потерпіли Коти, Старичі, Дубровиця, Любляни.
Роздрукувати Петро Пасічник,для Західної інформаційної корпораціїКоментарі
PLAY Интересное видео
Новини
21Серпня 2008
zmolo.com
я живу у Старичах, а таке враження , шо на полігоні (стріляють так, шо хата рухається).
а місцева влада (сільсовіт)-молодці. шо злиняли, бо це фактично не є їх компетенція: проводити навчання чи ні...
а ЗІК молодець, писати треба....