09Українське видання «Чорної книги комунізму» вийшло унікальним
Вересень09200820:26
На надзвичайних зборах «Україна – зона культурного лиха», що відбулися у Львові за участі братів Капранових, обговорювали гострі проблеми національної книжки. А саме, патріарх української прози Роман Іваничук у своїй лаконічній промові наголосив на тому, що нарешті з’явилося видання, котре мусить дійти до кожного – це «Чорна книга комунізму. Злочини, терор і репресії» колективу шести французьких авторів.
«Чорна книга комунізму» побачила світ у львівському видавництві «Афіша» накладом 1 000 примірників. Її переклад українською здійснив відомий перекладач із французької професор ЛНУ ім. Ів. Франка Ярема Кравець. Понад 700-сторінкова книжка великого формату учорній твердій палітурці з’явилася з ініціативи та коштами Василя Борецького і часткової дотації Стефана Зварила (обидвоє із Лондона), організаційну допомогу у створенні видання надали Володимир Лига та Михайло Борецький зі Львова. Оскільки одразу ж після з’яви у книгарнях «Чорною книгою комунізму» інтенсивно зацікавилися вітчизняні читачі, то це унікальне видання надійшло на конкурс 15 Форуму видавців, що розпочне свою роботу у Львові 11 вересня.
ЗІК пропонує до уваги інтерв’ю із перекладачем Яремою Кравцем про створення української версії досліджень французьких істориків, яке має суттєві відмінності від усіх попередніх видань та перекладів.
– Пане професоре, вітаємо вас не тільки із звершенням цієї титанічної праці, а й із тим, що «Чорна книга комунізму» нарешті дійшла до українського читача його рідною мовою. За яким виданням Ви робили переклад?
– За паризьким виданням 1997. Видавництво «Robert Laffont» – поважне, з великими традиціями, воно видає політичну, економічну та суспільну літературу. Випустило вже чимало праць, присвячених питанням репресій, та подібним історичним подіям. Наприклад «Щоденник» Микити Хрущова чи інші переклади з російської, власне на книжки Robert Laffont і покликалися у цитатах автори «Чорної книги комунізму».
– Світлої пам’яті Олег Романів у передмові зазначив, що українською мовою «Чорна книга комунізму» виходить із великим запізненням…
– Так, бо були вже два видання російською мовою із передмовою колишнього секретаря ЦК КПРС Яковлєва. Текст його передмови дуже цікавий, у стилі, що вже не в традиціях сучасної політики, адже писаний він ще в попередній час більш демократичного розуміння всіх тих процесів, про які йдеться в книжці. Яковлєв пише гарно, гостро... Окрім російських видань, «Чорна книга комунізму» побачила світ також польською та англійською мовами.
– А якими були причини українського запізнення: політичні, суто технічні?
– Увесь процес народження українського видання «Чорної книги комунізму» документально підтверджує листування із видавництвом та авторами окремих розділів. Зв’язатися із видавництвом вдалося 2001 року, хоч задум перекладу був давнішим. Колись покійний Роман Крип’якевич звернувся до мене зі словами: «Яремо Івановичу, є дуже цікава книжка, але, на жаль, у Львові є тільки англійський варіант. От би знайти французькою, перекласти, а газета «За вільну Україну» давала б щотижня колонку з продовженням протягом двох років!» Але пошуки, на жаль, не увінчалися успіхом. Лише трохи згодом коли із-за кордону привезли французьку книжку, ми розпочали із «Robert Laffont» листування, яке тривало майже півтора року. Спершу, коли ми намагалися нав’язати контакт, видавництво через недовіру не відповідало на наші неодноразові листи. Зрештою ми вийшли на «Robert Laffont» через французьких колег, прихильних до України, і врешті решт отримали дозвіл на переклад, який треба було ще погодити із Стефаном Куртуа – автором, який написав передмову до цієї книжки.
– Чи треба було обумовити дозвіл на вступну статтю Олега Романіва?
– Звісно, що так. До речі, завдяки цій вступній статті (але Олег Романів, на жаль, не дожив до виходу «Чорної книги комунізму, яка по десятках перекладів різними мовами світу і через 9 років після з’яви оригіналу, тому ми опублікували його текст з переважним дотриманням авторського правопису) українська версія містить уточнені дані щодо кількості українців, життя яких забрали колективізація, Голодомор 1932-33 років, передвоєнні та повоєнні репресії. Олег Романів наголосив, що Голодомор винищив в Україні за різними даними від 7 до 10 мільйонів українських селян, у той час як Стефан Куртуа називає 6 млн, а Ніколя Верт у цій же книжці – 4 млн осіб.
– Скільки часу тривав переклад? Оскільки ви завідуєте кафедрою світової літератури, викладаєте, читаєте лекції французькою з франкомовної та світової літератури, керуєте науковою роботою, берете участь в конференціях та симпозіумах. Як вдалося поєднати переклад із усім цим навантаженням, зважаючи на обсяг книжки понад 700 сторінок, – це трудовий подвиг!
– «Чорну книгу комунізму» я перекладав три роки, починаючи з листопада 2003 року. Тоді саме випали події Майдану – не до перекладу було. Але технічна робота теж зайняла не менше часу – вичитування, редагування тощо. Хочу відзначити скрупульозну працю Ніни Бічуї, – ця визначна літераторка виявилася вельми чулим, вимогливим і вправним редактором. Це моя перша співпраця із нею, і я був подивований її досвідом і мудрістю. Наприклад, у Ніни Бічуї виникали влучні (коли зважити на те, що вона не знала оригіналу) питання до перекладача, і ця дуже доброзичлива співпраця наштовхувала мене на правильні формулювання. Над вичитуванням змакетованої книжки ми також згаяли чимало часу. Саму книжку прочитав 2 рази, коли редагував – то ще двічі, вичитував український текст, заглядаючи до оригіналу, щоб усунути якійсь неясності чи історичні перекручення.
– Але ж у наслідку з’явилася така потрібна і поважна праця! Даруйте за каламбур поважна і вагома!
– Важить (сміється. – ЗІК.) 1кг 200 г та й коштує відповідно!
– Була така потреба в буквальному сенсі зважувати?
– Аякже! Книжка з’явилася у червні. Українська громада довідалася про неї і просили вислати. А при пересиланні книжок – вага важливий чинник. Утім це потенційного покупця не зупиняє: видання розходиться добре. Книжка вже пішла до США, Англії, Франції, Польщі, не кажучи вже про гарний продаж у Львові та книгарнях різних областей України. Незабаром вона надійде у бібліотеки всіх гуманітарних вишів. Вважаю, що для університетів важливо, щоб така книжка була і в їхній бібліотеках.
– Цікаво, що і в Англії виявилося потрібним саме українське видання, адже англійський переклад цієї праці французьких істориків значно випередив українське! Чи ті люди із Англії, на кошти яких «Чорна книга комунізму» вийшла українською знали про це?
– Так, добре знали її. Як і про польське, і про російське видання. Але для них важливим було здійснити переклад українською. Це дуже цікаві люди. Василь Борецький – архітектор, який внаслідок різних історичних подій потрапив до Англії й веде велику меценатську роботу з упорядкування греко-католицької церкви в Лондоні, яка була трохи зруйнована. Він зініціював серед лондонської громади українців збір кошів на видання «Чорної книги комунізму» українською. Врешті фундаторів лишилося двоє, бо решта з недовірою чекали на рішення «Robert Laffont» і за два роки зневірилися, чи воно взагалі буде. Василь Борецький часто приїздив до Львова, коли йшов процес праці над українським виданням. Тепер хворіє, але має задум видати ще 2 чи 3 томи Дмитра Бортнянського, бо досі виходили окремі твори, але загалом його спадщина у нас не видана. У Львові організаційну допомогу в створенні видання надали брат Василя Борецького Михайло та Володимир Лига, знаний своїми публікаціями, присвяченими питанням «Просвіти» у Любліні, а також співом у хорі «Боян» та церкві св. Юра.
– Чи можете розповісти про авторський колектив «Чорної книги комунізму»?
– Усі автори французи. Стефан Куртуа і Ніколя Верт – дослідники історії Радянського Союзу розділу, вони написали відповідні розділи про той різновид комунізму, який називають більшовизмом, і які, на думку Олега Романіва, мали б бути найбільш цікавими українським читачам. Другий розділ книжки Стефан Куртуа, Жан-Луї Панне та Ремі Коффер присвятили проблемі «світової революції». Анджей Пачковський та Карел Бартошек написали про Польщу та інші країни Центральної і Південно-Східної Європи. Азійський комунізм досліджували Жан-Луї Марголен та П’єр Рігульо. Латинська Америка, Африка та Афганістан стали предметом дослідження Паскаля Фонтена, Іва Сантамарії, Сільвена Булюка.
– І що, у всіх довелося просити авторське право?
– 14 рудня 2001 року пішов перший лист на ім’я директора видавництво месьє Леона Брандоліні. На питання – у кого просити авторське право , видавництво порадило звернутися до пана Куртуа, дало його адресу. Від пана Зеновія Романіва, директора «Афіші» був лист з проханням додати статтю Олега Романіва. Куртуа дозволив. Угода про видання цього перекладу в Україні обумовлює копірайт за видавництвом «Robert Laffont», якому ми оплатили невелику суму коштів 1000 євро з 1 тис. примірників. 5 книжок із накладу належить видавництву. Уже після дозволу я інтенсивно заходився до перекладу.
– Як поставилися автори до звістки про видання їхньої праці українською?
– Коли Ніколя Верт дізнався про те, що книжка виходить в Україні, був здивований. Він постійно в архівах опрацьовує документи, пов’язані із репресіями, періодом сталінщини, Голодомором, тому деякі події він переосмислює. Перед тим в нього було не таке розуміння Голодомору, як тепер, коли він вважає, що це геноцид українського народу. Наприклад, він посилався на наказ Сталіна про те, що селянам не можна виїздити до міста, а практично то був наказ Сталіна про те, що селян не можна випускати з Кубані й України, тобто з регіонів, де був Голодомор, щоб вони не змогли врятуватися. Ніколя Верт надіслав свої уривки з книжки «Терор і страх. Сталін і його система», яка цього року має щойно з’явитися із окремим розділом «Український голодомор 1932-33 рр.». Він видав її у Франції торік, а цього року випускає у перекладі в одному із видавництв Росії. Ніколя Верт звернувся з проханням додати те, що він уточнив, у текст нашого українського видання.
– А хіба можна до видання окрім передмови і післямови щось додавати в текст?
– Угода справді не передбачала втручання в тест, окрім того наша книжка вже була змакетована, тому редакційна комісія вирішила не руйнувати цілісність книжки, а подати нові розділи в додатках. Отак вийшло, що українське видання є унікальним, адже містить те, чого не мають ні російське, ні англійське, ні польське, ні французьке!
– Ніколя Верт, усвідомивши голодомор геноцидом українців, уточнив число жертв?
– Усе ж він і тепер дає трохи применшену кількість. Ми вважаємо, що це 10 млн. осіб.
– Ви подали до українського перекладу власну дедикацію: «Переклад книги присвячений пам’яті мільйонів українців – жертвам голодоморів, усім страченим, закатованим і померлим внаслідок комуністичних репресій та переслідувань в Україні»…
– Цією присвятою я пояснив власну ангажованість. Коли запитують, як дав раду із перекладом, відповідаю, що перекладати «Чорну книгу комунізму» повинен був перекладач старшого покоління. Молодому це було б тяжко, бо він не знав би тих реалій. А ми все таки перейшли це в курсах історії КПРС, матеріалізму, політекономії. Молодь багато не знає з того, що стосується Радянського Союзу – революція, ленінізм, колективізація, репресії, голод, події в Іспанії, Угорщині, Чехії, Польщі. Окрім того, молоді зараз роблять автоматичний переклад, і складають такий напівфабрикат на руки літредактора. То є клопіт великий.
– При перекладі ви виявляли якісь розбіжності в термінології нашої та західної політології?
– Суттєвих розбіжностей не було, хіба коли французи щось називали таким поняттям, яке було б незрозуміле для нас, то ми перекладали, так як воно звучало в нас. Наприклад: Що таке «партійна поліція»? Насправді це НКВД. У тих місцях, де партійна поліція гарно вписувалася, не потребуючи пояснення, ми так і подавали. А загалом писали «частини НКВД», «енкаведисти» тощо. Великих розбіжностей ще не було й тому, що Ніколя Верт писав свій розділ на основі радянських джерел, він багато цитує російською, послуговуючись термінологією джерел.
– Наскільки ця книжка змінила світ, перевернула уявлення про деякі речі, котрих Захід волів би, може, не помічати чи усвідомлювати. Як ви прогнозуєте: переверне це дослідження уявлення українського читача молодшого покоління, у якого доволі багато ще більшовицьких настроїв?
– Якщо сучасний український читач схоче її прочитати, то так. Взагалі таку книжку повинна мати кожна родина або кущ кількох родин. Важливо, щоб її прочитала молодь, навчальні та наукові установи, редакції журналів, Інститут національної пам’яті, яким керує Ігор Рафаїлович Юхновський… Колись Джонатан Свіфт, коли завершив «Мандри Гуллівера», написав одному своєму кореспонденту: «Я закінчив книжку, яка повинна змінити світ!». Я не мав таких мрій, як Свіфт, але вважаю, що вона покаже молодому читачеві, як теорія комунізму, вбираючись в антигуманну оболонку, перетворювалася на практику терору, злочинне, нелюдське варварство. І це у світовому масштабі – Радянський Союз, країни Африки, Латинської Америки, Сходу!
– Депутатам Верховної ради України, зокрема комуністам «Чорна книга» спроможна щось пояснити?
– Як схочуть, то будуть читати. Зрештою вони мали доступ до російського видання з передмовою Яковлєва, який дуже чітко написав про варварства і злочини комунізму. Щодо теми голодомору, то ця книжка не поодинока, можна згадати твори Василя Барки, Власа Самчука. Нещодавно в Києві відбулася презентація книжки Алена Безансона – французького дослідника, який вивчає проблеми репресій, терору та Голодомору в Україні( переклав Тарас Марусик). Безансон пройшов цікаву еволюцію: він вступив до компартії Франції 1951 року, а 56 року, коли відбулося викриття культу особи Сталіна, вийшов. Також є цікавість до книжки, упорядкованої Андре Граціозі «Листи з Харкова. Голод в Україні та Північному Кавказі у повідомленнях італійських дипломатів», яку з італійської переклала львівська відома перекладачка Мар’яна Прокопович (видало торік харківське «Фоліо»).
З’являється дедалі більше таких видань, пов’язаних з Україною. Про це пишуть і академік Романів, і голова НТШ у Сарселі Аркадій Жуковський. Те, що Голодомор в Україні не досить повно відображений у «Чорній книзі комунізму», очевидно, через те, що автори не ставили перед собою такої мети – обмежитися тільки Україною, хоч в ній є згадки і про визвольну боротьбу в Україні, створення повстанської армії, Романа Шухевича, митрополита Андрея Шептицького…
– Як перекладач, Ви не помітили якихось політичних уподобань авторів, наскільки об’єктивне їхнє дослідження?
– Це об’єктивний погляд. Тим паче, що авторами є фахівці, науковці, історики, хоч є й журналісти. Нема якихось симпатій чи схиляння перед Росією(бо зазвичай ми любимо вважати, що французи схиляються перед російською культурою), - нема такого – все об’єктивно відображено.
– Ті розділу, що стосуються В’єтнаму, Кореї, Африки містили для Вас якісь новини?
– Відкриття не було, бо ми про все знали з тодішніх газет. Це були реалії, в яких ми жили. Знав я і про В’єтнам, і Китай і Камбоджу, і Нікарагуа, і Кубу, і Афганістан. Єдине, чого не знали – тих подробиць, що їх не писали ЗМІ. Наприклад, про зміни президентів Афганістану. При перекладі найскладніші моменти були пов’язані із Китаєм, де в термінології було багато реалій до з’ясування: географічні назви чи назви народностей. Їх треба було звіряти за різними енциклопедичними виданнями.
– З якими відчуттями ви перекладали останній розділ, який називається лаконічно «Чому?» – дуже суттєве питання: невже зі своєї природи тоталітаризм є настільки тотальним, що нема на то ради?
– Стиль останнього розділу більш белетристичний, доступніший. Перекладати його було легко й цікаво. Я й сам постійно собі задавав це питання і розмірковував над ним. У різних країнах тоталітаризм мав свій національний вияв: у Радянському Союзі – сталінізм, в Китаї – маоїзм, в Африці – ще щось інше. Тоталітаризм як явище універсальне існує там, де порушують конституційні норми. Найменше порушення може дійти до тоталітаризму. Людина повинна бути під конституцією, а не конституція під людиною. Колись Папа Римський Іван Павло Другий казав, що Просвітництво XVIII ст. довело до абсурду поняття розуму, абсолютизувавши його й забувши, що окрім розуму існують ще й моральні вартості. Якщо йти тільки за розумом, можемо пояснити усі злочини. І напис на концтаборі: «Робота робить вільними» можна потрактувати за нормальне гасло. Але в концтабір заганяли маси людей і нищили їх там під цим суто раціоналістичним гаслом. Домінувати над розумом має мораль, право, конституція, суспільний договір, який регламентує життя у суспільстві. Якщо не буде порушень моральності, тоді неможливими стануть тоталітарні режими.
– Чи не спізнилася Україна із виходом «Чорної книги комунізму»?
– Ми хотіли, щоб книжка з’явилася на два роки скоріше, перед виборами нової Верховної ради. Але дуже добре, що вона буде на Форумі, у вересні, перед відзначенням річниці Голодомору-геноциду. Це питання зараз піднесено на високий рівень: про нього говорять Президент України, МЗС, усе більше й більше парламентів визнають Голодомор в Україні геноцидом українського народу. Ухвалюють ці рішення не тільки європейські держави, а й інших континентів. Якщо ця книжка піде до австралійської громади українців чи у Молдову, то вона сприятиме ширшому усвідомленню тих суспільств правди про Голодомор.
– Тоді, чи не є тираж видання замалим? Може, його слід було здійснювати державним коштом, а не приватних жертводавців?
– Коли ми щойно планували це видання, то нам радили звернутися до Французького посольства, яке дає часткове матеріальне сприяння за програмою «Сковорода», але з доброї волі наших меценатів ми не мали потреби пошуку грошей. Може, коли тираж розійдеться й постане потреба перевидання, то його зроблять. Наразі питання так не стоїть. Думаю, наклад задовольнить читацьку громаду, якщо книжка опиниться там, де потрібно.
– Чи вже були рецензії на «Чорну книгу комунізму» у Вашому перекладі українською?
– Для рецензій іще мало часу минуло від виходу. Але були анонси у «Суботній пошті, «ЗВУ плюс», інформація Івана Гречка пішла до США.
– Пане професоре, зізнайтеся: як перекладач ви самі обираєте твори для перекладів чи працюєте під замовлення?
– Мені поталанило, що перші мої переклади зроблені за власним вибором (а перекладаю я від 1969 року) видрукували журнали «Всесвіт» і «Жовтень» (тепер «Дзвін». – ЗІК.). Вже тоді у Києві з мене дивувалися, що перекладаю не під замовлення. Наприклад, Анн Філіп. Потім був Мопассан. Потім надійшла цікава пропозиція від світлої пам’яті Роман Федоріва перекласти «Опис України» Боплана. На вулиці Лисенка у «Рідкісній книзі» вдалося знайти видання, яке я переклав, і тодішній «Жовтень» надрукував трохи скорочений текст, бо тодішній обком партії не все дозволив, – була цензура. Далі я запропонував Проспера Меріме «Хмельницький» та «Українські козаки та їхні гетьмани». А 1993 року ці три праці з’явилися окремою книжкою у видавництві «Каменяр». Доля їхня гарна, вважаю, що це те, що мене переживе. Згодом Боплан з’явився у США в Гарвардському університеті у вигляді 2-томного наукового видання українською і французькою. Меріме вже було 6 перевидань в Україні (Одеса, Київ, Харків і т.д). Українське радіо передавало читання «Богдана Хмельницького» Меріме вже 4 рази!
-А які з останніх Ваших перекладів побачили світ?
– У львівському видавництві «Літопис» вийшла «Середньовічна уява» Жака Ле Гоффа. Дуже цікавий, але складний і важкий до перекладу текст, але я саме такі й люблю, бо тоді шукаєш, думаєш, зіставляєш. Ось у журналі «Всесвіт» на друкував 5 оповідань Еміля Вергарна – бельгійського франкомовного поета. Закінчив спільну з бібліотекою ім. Вернадського роботу над бібліографічним покажчиком «Україно-бельгійської літературні взаємини», який охоплює 1870-2007 роки. Здається, мало є контактів, але виросли вони до 1200 позицій! Це гарне видання уже готове.
– Над чим працюєте тепер?
– Вичищаю переклад дуже цікавої шкільної прози квебекської письменниці Габріелі Руа «Жайворонок і різдвяний хлопчик». Ця авторка має цілу низку творів, пов’язаних із українською еміграцією в Канаді. У «Жайворонку» вона розповідає про українського хлопчика Нила, який гарно співає та його маму Параскевію Галайду. Сама авторка років 8 працювала вчителькою, видала дві збірки «Крихке сонячне проміння» та «Діти моєї юності», де розповідає про свої педагогічні роки.
– А що би хотілося перекласти? Можливо, щось із сучасної французької прози?
– Нещодавно одне київське видавництво надіслало пропозицію перекласти один такий роман. Прочитав, а там одні убивства, – тому я подякував за пропозицію, бо відчув, що це не для мене, а для якогось молодого перекладача. Мені б хотілося перекласти роман «Пригоди Телемаха» французького письменника Ф.Феленона, перший психологічний роман Франції «Принцеса Клевська» мадам Марі де Лафаєт, «Жан Крістоф» Ромена Ролана. Маю з «Життя видатних людей» Ролана життєписи Бетховена, Толстого, Мікеланджело, – вони друкувалися у журналі «Жовтень», і я сподіваюся видати їх окремою книжкою. Хочу видати роман Роже Мартена дю Гара «Сім’я Тібо».
Колись зробив перший том «Графа Монте-Крісто» Дюма для видавництва «Окс-Арт», яке у співпраці з «Каменярем» мало його видати. Але це видання спіткала невдача. Хотів би видати «Графа Монте-Крісто» у повному обсязі.
Маю пропозицію від «Літопису» – «Історія бельгійської літератури» професора Єжи Фалецького. Працюю над перекладом цієї книжки разом із донькою Олею. Від 5 вересня до кінця року зобов’язуюся зробити свою частину «Історії бельгійської літератури». Нещодавно відіслав до «Фоліо» коментарі та передмову до Вольтера.
Є маса потрібних творів, для того щоб зрозуміти літературне життя тієї чи іншої країни. Наприклад дуже цікава франкомовна бельгійська література, мала проза Шарля де Костера чи Еміля Верхарна – це проза високого рівня, і я хочу заангажовувати до її перекладу молоді сили, але колеги-асистенти мусять писати дисертації. Є в мене здібна перекладачка Ярина Тарасюк, маю для неї гарну пропозицію після того, яке вона захиститься – Франсуа Моріак. Отже планів багато…
– Щиро бажаю, щоб усі вони втілили у гарні книжки, які стануть явищем і української літератури.
Спеціально для ЗІКу із професором Яремою Кравцем розмовляла Марта Гартен
РоздрукуватиКоментарі
Новини
19Березня 2010
18Березня 2010
zmolo.com
Цікаво, що видавництво не мало на стільки розуміння своєї професії, щоб вислати книжку до Франції. Атже, це ж для видавництва безплатна реклама...
На превеликий жаль "Чорній книзі комунізму" просто не повезло ні з видавцем, ні з перекладачем. Просто свого часу шановні Володимир Лига та Михайло Борецький мали нещастя звернутися не до того видавництва і вибрати не того перекладача. Тому і виникла така затримка з виданням книги і такі колізії після виходу цієї книги в світ.
Дещо переглянув текст. Перекладач допустився деяких відхилень від точного перекаду. Так він перекладає "la grand famine" як "голодомор" замість "великий голод". Більше дивує плутанина транслітерації букв Г-Ґ-Х у західних іменах. Мається враження, що пан Кравець віддав цю роботу своїм, ще не дуже вивченим студентам. Не можна припускати що б він не знав, що Guede це Ґед (а не Гед), що Goma це Ґома; що Havel це Гавел (не Ґавел; що Hoover це Гувер (не Ґувер); що Hinton це Гінтон (не Хінтон); що H?rst це Горст (не Хорст) і тим подібні родзинки...
З Києва поїхав на конференцію присвячену 60літтю конвеції ООН про ґеноцид. На конферецію запросили Стафана Куртуа та Жан-Луі Панне, головного редактора та спів-редакотора Чорної книги комунізму. Поздоровляю п. Куртуа новим виданням українського перекаду (виглядає що це уже 17-и переклад) Чорної книги і питаюся як це видання йому подобається. Куртуа на мене видивився: перший раз чує про таке видання. Мені ніяково, як то пан Кравець і видавництво "Афіша" навіть немали чемности повідомити п. Куртуа про це видання. Я уже не говорю про чемність йому післати екземпляр книги.
Прийшлося розповідати про це як закінчувалося видання книги, як пан Кравець ставився до того щоб зробити видання "унікальним".
В недовзі побачуся з п. Вертом на конференції на тему Голодомору у Гарварді. Розпитаю його чи прислали йому книжку з "додатками" до його частини книги. Сподіваюся, що хоча авторові нової версії книжки "Афіша" й п. Кравець подумали вислати книжку.
Для всех людей обитаемой земли!!!
Бог один и его народ один!!!
Самое ценное жизнь!!!
Мир во всем мире!!!
Я Альфа й Омега...Той, Хто е,и Хто був,и Хто мае прийти,Вседержитель!!!
Слово- Бог –Отец,живой Бог,Бог всего живого,Сын Иисус-Хлеб життя,
Хлеб всему голова,Бог в голове.
Слово- Бог –Життя,Иисус- Хлеб Життя,Життя-Святый Дух,Живая Вода,Огонь- Тепло-Любовь , Мать Земля .
Вера, Скажи только слово,и мой слуга выздоровеет.Говорю вам истину: ни у кого в Израиле Я не нашел такой сильной веры. Счасливы те ,кто желает праведности и жаждет ее,потому что насытятся. Шукайти ж найперш Царства Божого й правди Його!!!
Камень который отвергли строители,стал главным угловым камнем,Царство Бога будет дано народу,
Приносящему его плоды.
Если тебе эти Святые слова дороже всех царств мира и их славы значит ты у ворот
Царства Божого. Збулися часи,---и Боже Царство наблизилось.Покайтеся,и вируйти в Евангелию!!! Настало для вас Царство Боже!!!
Прийдите благословенные моим Отцом,наследуйте Царство,приготовленное вам от основания мира. Ведь Я был голоден,и вы дали мне есть,Я хотел пить,и вы напоили меня,Я был странником,и вы оказали Мне гостеприимство,Я был нагим,и вы одели
Меня,Я был болен,и вы позаботились обо мне,Я был в тюрме,и вы пришли ко мне.
Истенно говорю вам: так как вы сделали это одному из моих найменьших братьев,
Вы сделали это Мне!!!
Затем Он взял хлеб,воздал благодарность Богу и дал им,сказа:Это означает мое тело,
Которое будет отдано за вас. Я-Хлеб Жизни. Я –Живой Хлеб,сошедший с неба.Этот Хлеб-Моя плоть которую Я отдам за жизнь мира.Царство Бога-это не еда и питье,а
Праведность,мир и радость в святом духе.Так будем же стремиться к тому,что содействует миру и взаимному укреплению.
Есть один Бог и один Посредник между Богом и людьми- Иисус.
Любовь от Бога,и всякий ,кто любит рожден от Бога и познает Бога.
Лучше кусок сухого Хлеба,и с ним мир,нежели полный дом достатка и при этом-ссоры.
Да будет с вами незаслуженная доброта нашего Господа Иисуса, и любовь Бога,и приобщения к святому духу.
Иегова Бог.
Не рукотворная единая церковь Христова,Царство Боже, для всех людей обитаемой земли в имя Господа Иисуса Христа. Аминь.
Посланник единой церкви Христовой.
Шукайти ж найперш Царства Божого й правди Його!!!
Мы молимся за всех людей обитаемой земли и мир во всем мире в имя Господа Иисуса Христа. Аминь.
Новий Ерусалим,наша Полтава,Киев,Украина.
четверг, 25 сентября 2008 г.
Володимир Олександрович Щербань тел.593415
Ірино, щодо того, що Кравець розвалив кафедру, теж повний абсурд.
по-перше, дійсно дивно, що пан Кравець, будучи доцентом, абсолютно спокійно реагує на "професора", а чи може він відносить себе до європейської шкали присудження ступенів?, хоча тоді б він мав бути "доктором"!
по-друге, зі слів перекладача, він здійснив геніальний переклад!, може це й так, якби не коментар шановного пана Романа... Очевидно, що тут переважають особисті амбіції пана Кравця, а не достовірність перекладеного тексту.
ну й по-третє, хотілося таки відповісти "колишньому студентові" на його репліку, що "деспот Кравець забороняв вам брати хабарі за іспити і заліки" - це давно застаріла й хибна думка. Сучасні реалії абсолютно інші, ви очевидно дуже давній колишній студент, оскільки не знаєте, що сьогодні пан Кравець сам не проти наживитися на студентах...